Розділ «BADCONCERT.COM»

— Та вона вже тебе ненавидить, хіба ні, Еллен?

— Я не… Я так не думаю…

— Та ненавидить, справді ненавидить. Скажи це, Еллен. Скажи: «Мати мене ненавидить».

— Мати мене ненавидить. Боже, мені так страшно, і моє життя таке жахливе!

Оце великий дар поєднання гіпнозу від «заппіта» і власної здатності Брейді вторгатися в чужий розум, коли той перебуває в такому відкритому й навіюваному стані. Звичайні страхи, які для таких дітей становлять просто неприємне тло життя, можуть перетворюватися на кровожерних страховиськ. Маленькі кульки параної можна роздути до таких розмірів, як оті, що запускають під час святкової ходи на День Подяки.

— Ти можеш покласти кінець своїм страхам, — каже Брейді. — І зробити так, щоб мамі стало дуже, дуже шкода.

Еллен усміхається крізь сльози.

— Ти можеш залишити це позаду.

— Я можу. Я можу залишити це все позаду.

— Ти можеш знайти спокій.

— Спокій… — зітхає вона.

Як це прекрасно. З матір’ю Мартіни Стовер, яка постійно виходила з цього демо, щоб розкладати свої кляті пасьянси, на це пішло кілька тижнів. З Барбарою Робінсон — кілька днів. З Рут Скапеллі й оцією прищавою плаксійкою в рожевій дівчачій спальні з рюшечками — кілька хвилин, та й усе. Але, відзначає Брейді, я завжди швидко навчався.

— Чи є в тебе телефон, Еллен?

— Ось. — Вона засовує руку під декоративну подушку. Телефон теж рожевий-рожевий.

— Тобі треба розмістити пости на Фейсбуку й у Твіттері. Щоб друзі змогли прочитати.

— А що писати?

— Пиши: «Тепер я знайшла спокій. Ви теж можете. Ідіть на zeetheend.com».

Вона так і робить, але страшенно повільно. У такому стані людина наче під водою. Брейді нагадує собі, як легко все вдалося, і намагається стримати нетерпіння. Коли вона закінчує і повідомлення надіслані — ось іще сірники до сухого хмизу, — він пропонує їй підійти до вікна.

— Мабуть, тобі треба подихати повітрям. Щоб голова проясніла.

— Мені треба подихати повітрям, — каже дівчинка, відкидаючи ковдру і спускаючи босі ноги з ліжка.