Розділ «BADCONCERT.COM»

— Ми полаялися. З Іззі. Сильно. Я намагався їй розповісти те, що ти мені казав, коли ми починали працювати разом: справа — це твій шеф, і йти треба туди, куди вона веде. Не ухилятися, не скидати з рук, а просто братися і йти за червоною ниточкою до кінця. Вона стояла, слухала, руки склавши, кивала раз у раз. Потім знаєш, що вона в мене спитала? Чи знаю я, коли у верхніх ешелонах поліції служила жінка! Я сказав, що не знаю, а вона сказала, що відповідь тут: ніколи. Сказала, що буде першою. Слухай, старий, а я ж думав, що її знаю. — Піт сміється: такого безрадісного сміху в нього Ходжес іще ніколи не чув. — А я думав, вона поліцейська…

Коли-небудь, коли зможе, Ходжес готовий йому поспівчувати. Але зараз він не має часу. Він питає про електроніку.

— Ми не знайшли нічого, крім розрядженого айпада, — каже Піт. — Іверлі, економка, каже, що в кабінеті ще був ноутбук, майже зовсім новенький, але його нема.

— Як і Бабіно, — зауважує Ходжес. — Мабуть, він прихопив його з собою.

— Може. Пам’ятай, якщо я можу допомогти, Керміте…

— То я зателефоную, не сумнівайся.

Тепер він отримав усю допомогу, яку міг.

Результат із Еллен просто обурливий — точно як із цією сучкою Робінсон, — але Брейді нарешті заспокоюється. Треба зосередиться на тому, що все працює. Те, що падати було низько, а кучугура велика — це просто не пощастило. Ще буде таких багато. Перед ним непочатий край праці, ще багато сірників треба запалити, але, коли вогнище розгориться, можна буде просто сісти поруч і спостерігати.

Тоді горітиме, доки все саме не вигорить.

Він заводить машину Z-Боя і виїжджає зі стоянки. Коли він вливається в ріденький потік машин, який рухається на північ трасою І-47, з білого неба, кружляючи, злітають перші сніжинки й сідають на лобове скло. Брейді додає швидкості. Машина Z-Боя не має того обладнання, яке потрібно в заметіль, і, коли він з’їде з шосе, ставатиме дедалі гірше. Треба випередити негоду.

О, я її випереджу, з мене станеться, думає Брейді й посміхається: у нього виникла чудова думка. А може, Еллен тепер паралізована — така голова на паличці, як ота смердюча Стовер! Малоймовірно, але ж може бути, і з такою приємною фантазією можна проїхати багато миль.

Він вмикає радіо, знаходить щось із «Judas Priest» і врубає на всю. Як і Ходжес, він полюбляє важке.