Розділ «BADCONCERT.COM»

— Я колись проходила гіпнотерапію, коли мені було трохи за тридцять. У мене були проблеми з… та нехай, не важливо, з чим. Дай-но я спробую.

— Ти впевнена?

Вони дивиться на нього, її обличчя бліде, в очах страх.

— Ні, але так його лишати не можна. Після того, що сталося з Барбарою, не можна!

«Заппіт» в обім’яклих руках Джерома блимає яскраво-синім. Джером не реагує, не моргає, тільки далі дивиться в екран під музику.

Холлі робить один крок, потім другий.

— Джероме!

Відповіді немає.

— Джероме, ти мене чуєш?

— Так, — відповідає Джером, не зводячи очей з екрану.

— Джероме, де ти?

І Джером відповідає:

— На моєму похороні. Туди всі прийшли. Дуже красиво.

Брейді захопився ідеєю самогубств у дванадцятирічному віці, прочитавши «Ворона» — документальний кримінальний роман про масові самогубства сектантів у Джонстауні в Гаяні. Там понад дев’ятсот людей — з них третина діти — померли, випивши соку з ціанідом. Брейді було цікаве, крім приголомшливої кількості загиблих, готування до фінальної оргії. Задовго до того дня, коли цілі родини разом проковтнули отруту і няньки (справжні!) за допомогою шприців заливали отруту в роти плачучим немовлятам, Джим Джонс готував своїх послідовників до апофеозу вогняними церемоніями і вечорами самогубств, які він назвав «Білі ночі». Спочатку він навіяв людям параною, а потім зачаровував їх блиском смерті.

У старших класах Брейді написав єдину роботу, за яку отримав «відмінно», — з дуркуватого предмету «Американське життя». Робота називалася: «Шляхи смерті в Америці: Коротке дослідження самогубств у США». У ній наводилася статистика за 1999 рік — найсвіжіша на той момент. Понад сорок тисяч людей покінчили з життям того року, здебільшого за допомогою вогнепальної зброї (найнадійніший спосіб піти), на другому місці з невеликим відривом були медикаменти. Також люди вішалися, топилися, спливали кров’ю, засовували голови в газову духовку, спалювали себе і налітали в машині на підпори мостів. Один винахідливий чоловік (його Брейді в доповідь не вніс; навіть за тих часів він боявся, що його вважатимуть збоченцем) засунув собі в задній прохід дріт, підключений до двохсот двадцяти вольт, — і загинув від удару струмом. У 1999 році самогубство серед причин смерті в США перебувало на десятому місці, і якщо додати ті, котрі сприйняли як нещасний випадок чи «природну смерть», то воно цілком догнало б серцеві недуги, рак і автокатастрофи. Найімовірніше, усе ж не догнало б, але дуже наблизилося б.

Брейді цитував Альбера Камю: «Існує лише одна дійсно серйозна філософська проблема — і це самогубство».

Також він цитував відомого психіатра Раймонда Каца, який казав прямо: «Кожна людина народжується з геном самогубства». Брейді не потурбувався закінчити твердження Каца, бо воно позбавляло ситуацію драматизму: «Але в більшості з нас він так і залишається в латентному стані».

За ті десять років, які минули між його випуском зі школи і травмою в залі «Мінго», захоплення суїцидом у Брейді — у тому числі своїм власним, яке він завжди мислив як грандіозний, історичний жест, — тривало.

І це зерно нині, попри все, розбуялося вповні.

Тепер він стане Джимом Джонсом ХХІ століття.