Розділ «BADCONCERT.COM»

— Я прийшов на прохання Барбари Робінсон, — каже він їм. — Її сьогодні збила вантажівка…

— О Боже! — тихо вигукує Діна, хапаючись за рот.

— Із нею все гаразд, — каже Ходжес. — Тільки ногу зламала, і все. Її залишили на ніч у лікарні, щоб спостерігати, але вдома вона буде вже завтра, а за тиждень, можливо, й повернеться до школи. Можеш написати їй добре побажання на гіпсі, якщо у вас, дітей, так іще заведено.

Енджі обіймає дочку за плечі.

— Але як це пов’язано з Діною?

— Ну, в Барбари була отака штука, і вона викликала в неї шок. — З огляду на те, що Ходжес почув від Холлі дорогою, це не була неправда. — Вона переходила вулицю в той момент, на мить втратила пильність — і шарах! Її хлопець із-під машини виштовхнув, а якби не він, усе могло б скінчитися значно гірше.

— Господи! — каже Карл.

Ходжес нахиляться вперед, дивиться на Діну:

— Не знаю, скільки таких ґаджетів із подібним браком, але з того, що сталося з Барб, і ще парочки відомих нам інцидентів можна зробити висновок, що принаймні деякі такий дефект мають.

— Тобі наука! — звертається Карл до дочки. — Коли наступного разу тобі щось пропонуватимуть безкоштовно, будь уважна!

Це знову викликає типове підліткове закочування очей.

— Передусім мені дуже цікаво, — каже Ходжес, — як тобі дістався твій. Це якась загадка, бо компанія «Zappit» не дуже багато продала. Їх викупила інша компанія, коли та прогоріла, і теж збанкрутувала у квітні два роки тому. Можна було б подумати, що ці пристрої притримали для перепродажу, щоб розрахуватися з боргами…

— Або знищили, — додає Карл. — Як оце з непроданими накладами книжок.

— Та я, власне, знаю про це, — каже Ходжес. — То скажи мені, Діно, як ти його дістала?

— Я пішла на сайт… — каже вона. — Але ж мені нічого не загрожує, ні? Тобто я ж не знала, а тато завжди каже, що незнання закону не звільняє від відповідальності…

— Тобі абсолютно нічого не загрожує! — запевняє її Ходжес. — І що ж то був за сайт?

— Він називався badconcert.com. Я його пошукала через телефон, коли мені мама зателефонувала на репетицію і сказала, що ви приїдете, але не знайшла. Мабуть, вони їх усі вже збули.

— Чи виявили, що ці штуки небезпечні, й швиденько згорнулися без попередження, — похмуро додає Енджі.

— Але наскільки важкий шок воно може дати? — питає Карл. — Я відкрив його, коли Ді принесла з кімнати. Там нічого нема, крім чотирьох акумуляторів на 2А.

— Я на цьому не знаюся, — відказує Ходжес. Шлунок знову болить, попри ліки. Та й, власне, річ не в шлунку, а в прилеглому органі шість дюймів[38] завдовжки. Після зустрічі з Нормою Вілмер він трохи часу виділив на те, щоб дізнатися, які шанси вижити для пацієнтів з раком підшлункової. Лише шість відсотків з них можуть прожити п’ять років. Веселою новиною це не назвеш. — Поки що я навіть не зміг перепрограмувати рингтон на текстові повідомлення, щоб телефон безневинних перехожих не лякав!