Розділ «BADCONCERT.COM»

— Перевіряйте рожевих рибок, і, якщо виграється одне з тих чисел, цур, приз мені!

— Домовилися! — каже Ходжес, думаючи: хтось хоче дати тобі приз, Діно, тільки сумніваюсь я, що то буде мопед чи подарунковий сертифікат на кіно. Він бере «заппіт» і лист і встає. — Дуже вам дякую, що приділили мені час!

— Завжди будь ласка, — каже Карл. — А коли ви з’ясуєте, що то була за чортівня, нам розкажете?

— Неодмінно! — відказує Ходжес. — І ще питаннячко, Діно, і якщо воно прозвучить по-дурному, то не забувай, мені вже до сімдесяти йде!

Дівчинка всміхається:

— У нас у школі містер Мортон каже, що буває лише одне дурне питання…

— …і це те, яке ви не поставили, звичайно! Я і сам завжди це так відчував, то ось воно. У школі вашій про це всі знають, так? Про безкоштовні консолі, рибок з номерами і призи?

— І не лише в нашій, в усіх інших також. Твіттер, Фейсбук, Пінтрест, Yik Yak… воно все так працює.

— І той, хто був на концерті й може це довести, має право отримати такий?

— Угу.

— А що Бетсі ДеВітт? Вона теж отримала «заппіт»?

Діна насуплює брови:

— Ні, і дивно це навіть, бо в неї є фотографії з того вечора і вона надіслала одну на сайт. Але вона не так швидко це зробила, як я, вона все постійно робить в останній момент, то вони там, мабуть, уже скінчилися. Так усе можна проспати.

Ходжес знову дякує Скоттам за приділений йому час, бажає Діні успіху на сцені і виходить до своєї машини. Коли сідає за кермо, усередині так зимно, що видно пару з рота. Знову вилазить біль: потужно пульсує чотири рази. Ходжес перечікує напад зі стиснутими зубами, тепер уже переконуючи себе, що гостріший біль — це від нервів, адже він тепер знає, що з ним не гаразд, але переконати себе до кінця не дуже вдається. Два дні раптово здаються шалено довгим чеканням лікування, але він чекатиме. Мусить чекати, бо йому сяйнув жахливий здогад. Піт Гантлі в це не повірить, а Іззі Джейнз узагалі подумає, що його на «швидкій» треба везти до найближчої божевільні. Ходжес і сам не до кінця вірить у це, але всі деталі складаються докупи, і, хоча картина виглядає дико, в ній є певна огидна логіка.

Він заводить «пріус» і розвертає його в бік дому: звідти він зателефонує Холлі й запитає, чи «Sunrise Solutions» коли-небудь спонсорували турне «Довколишніх». Потім подивиться телевізор. А коли вже не зможе вдавати цікавість до того, що там показують, ляже в ліжко й без сну чекатиме ранку.

Тільки от його дуже цікавить зелений «заппіт».

Аж так цікавить, що він просто не може дочекатися. На півдорозі між Оллґуд-плейс і Гарпер-роуд він під’їжджає до довгої будівлі з крамничками, паркується навпроти хімчистки, зачиненої на ніч, і вмикає пристрій. Той яскраво спалахує білим, потім з’являється червона літера Z, стає дедалі більшою, наближається, доки скісна її частина червонить увесь екран. За мить пристрій знову спалахує білим і з’являється повідомлення: «ЛАСКАВО ПРОСИМО У СВІТ ZAPPIT! МИ ЛЮБИМО ІГРИ! ДЛЯ ПОЧАТКУ НАТИСНІТЬ БУДЬ-ЯКУ КЛАВІШУ АБО ПРОВЕДІТЬ ПАЛЬЦЕМ ПО ЕКРАНУ!»

Ходжес проводить по екрану пальцем, і акуратними рядами з’являються іконки ігор. Деякі є версіями тих, у які свого часу гралася в торговельних центрах його Еллі, коли була маленька: «Космічні загарбники», «Ослячий конг», «Пакмен» із отією жовтою пикою, яка крапки їсть. Були тут і різноманітні пасьянси, на які підсіла Дженіс Еллертон, і багато всякої іншої всячини, про яку Ходжес навіть не чув.

Знову проводить пальцем — і ось вона, між «Зачарованою вежею» і «Тижнем мод Барбі»: «Риболовля»! Він глибоко вдихає і викликає гру.

«УЯВІТЬ СЕБЕ НА РИБОЛОВЛІ», — радить пристрій з екрана. Кружальце посередині крутиться секунд із десять (здається, ніби довше), після чого з’являється демо-екран. Рибки плавають туди й сюди, петляють, пролітають по діагоналі. З їхніх ротів і від рухливих хвостів здіймаються бульбашки. Вода вгорі зеленкувата, а нижче стає синішою. Грає якась мелодійка, яку Ходжес не впізнає. Він дивиться й чекає на які-небудь відчуття, найімовірніше, сонливість.