Розділ «BADCONCERT.COM»

— Атож, до чоловіка-жінки. Чи, якщо описати її орієнтацію науково, це коблихус вульгаріс…

— Ні! — Тепер уже Бабіно не верещить, а шепоче. — Я залишаюся тут.

Брейді зводить угору пістолет, тепер уже серед залишків саморобного глушника видніє дуло.

— Коли ти гадаєш, що ти мені по-справжньому потрібен, то це найгірша помилка в твоєму житті. І остання.

Бабіно мовчить. Це страшний сон, він скоро прокинеться.

— Давай, залишайся — і завтра хатня працівниця знайде тебе поряд із жінкою, двох нещасних жертв грабіжників. Я б більш охоче завершив свою справу як доктор Z: твоє тіло на десять років молодше за Брукса і в непоганій формі, — але я зроблю те, що маю. До того ж робити так, щоб ти зустрівся з Ходжесом, було б з мого боку негарно. Він лихий чоловік, Феліксе. Ти навіть не уявляєш, який лихий.

Бабіно дивиться на літнього чоловіка в заклеєній куртці — і бачить, як із водянисто-блакитних очей Бібліотечного Ела на нього дивиться Хартсфілд. Губи Бабіно тремтять, вони мокрі від слини. В очах стоять сльози. Брейді думає, що зараз, коли його сиве волосся стоїть сторч, Бабстер дуже скидається на Альберта Ейнштейна на відомому фото, де славетний фізик показує язика.

— Як я в це влип?! — стогне він.

— Та отак, як усі в усе, — спокійно пояснює Брейді. — Крок за кроком…

— Навіщо тобі йти до цієї дівчини? — вибухає лікар.

— Сталася помилка, — каже Брейді. Легше визнати це, ніж усю правду: він не може дочекатися. Він хоче, щоб сестра отого нігера-косильника зникла до того, як її важливість дійде до когось іще. — А тепер не вийобуйся і дивися на рибок. Ти ж знаєш, що тобі хочеться.

І він дивиться. І це найгірше. Попри все, що Бабіно знає і розуміє, він усе одно дивиться.

Він стежить за рибками.

Він слухає мелодію.

За якийсь час він іде до спальні, вдягається, бере гроші з сейфа. Зупиняється в іще одному місці, перш ніж іти. Аптечка у ванній повна всякої всячини — і з його, і з її боку.

Він сідає в БМВ Бабіно, залишаючи старий «малібу» поки що на тому самому місці. Лишає він і Бібліотечного Ела, який заснув на дивані.

Приблизно тоді, коли Кора Бабіно востаннє у своєму житті відчиняє двері, Ходжес сидить у вітальні будинку родини Скоттів на Оллґуд-плейс, лише у кварталі від Тіберрі-лейн, де мешкають Робінсони. Перш ніж сісти в машину, він проковтнув два знеболювальних, і йому не так уже й погано, з огляду на всі обставини.

Діна Скотт сидить на дивані, а обабіч неї — батьки. Сьогодні ввечері їй на вигляд помітно більше, ніж п’ятнадцять, бо вона допіру повернулася з репетиції в старшій школі Норз-сайд, де театральний клуб скоро ставитиме «Фантастікс»[37]. У Діни там роль Луїзи, повідомила Енджі Скотт Ходжесові — просто цяця, а не роль (від цього Діна закочує очі).

Ходжес сидить навпроти в розкладному кріслі, майже такому самому, як у його вітальні. Звернувши увагу на глибоку вм’ятину в сидінні, він робить висновок, що зазвичай це крісло є постійним вечірнім сідалом Карла Скотта.

На кавовому столику перед диваном — яскраво-зелений «заппіт». Діна одразу принесла його з кімнати, що дозволило Ходжесові також зробити висновок, що пристрій не лежав під купою спортивного інвентарю в шафі й не припадав пилом під ліжком. Також він не забувся в шкільній шафці. Ні, він перебуває десь під рукою. Що свідчить про те, що дівчинка ним користується, без огляду на його старість.