Розділ «BADCONCERT.COM»

— Так, розумію.

— Але до того, як я зміг це зробити, мені зателефонував один чоловік із компанії під назвою «Gamez Unlimited» — от просто в нашому місті, — назва така, як «ігри» по-англійськи, тільки там Z у кінці. Назвався виконавчим директором. Може, то такий директор, як буває в конторі на три людини в двох кімнатках чи гаражі. — Шнайдер пирхає так, як може пирхати великий нью-йоркський бізнесмен. — Оскільки комп’ютерна революція дійсно сталася, то такі заклади виникають, як гриби після дощу, хоча я й ніколи не чув, щоб вони по-справжньому видавали щось безкоштовно. Відгонить якимсь шахрайством, чи не так?

— Так, справді, — каже Ходжес. Пігулка, яка розчиняється під язиком, страшенно гірка, зате полегшення солодке. Він міркує, що так буває взагалі багато з чим у житті. Просвітлення в дусі «Рідерз дайджест», але менш правдивим воно від такої банальності не стає. — Є таке.

Ну ось і прощавай, щите законності. Шнайдер пожвавився, захоплений власною розповіддю.

— Отой чоловік запропонував мені купити вісімсот «заппітів» по вісімдесят доларів: це приблизно на сто доларів дешевше, ніж запропонована роздрібна ціна. Ми трохи поторгувалися й домовилися за сотню.

— За одиницю?

— Так.

— Отже, виходить вісімдесят тисяч доларів, — каже Ходжес. Він думає про Брейді, який мав бозна-скільки цивільних судових процесів на суми аж до десятків мільйонів доларів. Брейді, який — коли Ходжесові не зраджує пам’ять — має приблизно одинадцять тисяч доларів у банку. — І ви отримали чек на таку суму?

— Так і є. Знято з рахунку «Gamez Unlimited».

— Без проблем?

Тодд Шнайдер знову пирхає тоном великого бізнесмена.

— Коли б ні, то ці вісімсот «заппітів» були б разом з рештою розібрані на запчастини для нових комп’ютерних штук.

Ходжес швидко накидає якусь арифметику на своїх розмальованих папірцях. Якщо тридцять відсотків з восьмисот були браковані, то залишається п’ятсот шістдесят робочих. Чи, може, трохи менше. Гільда Карвер отримала, напевне, оброблений — чого ж іще вони б їй його давали? — але, за словами Барбари, він тільки раз блимнув синім і згас.

— То вони пішли.

— Так, через «Єдину поштову службу» зі складу в Терра-Хоті. Зовсім невелика компенсація, але вже щось. Ми для своїх клієнтів робимо, що можемо, містере Ходжесе.

— Не сумніваюся.

«І ура», — думає Ходжес, після чого питає:

— Чи не пригадаєте адресу, на яку надсилалися ті вісімсот «заппітів»?

— Ні, але вона є в документах. Дайте мені свій е-мейл — і я радо вам надішлю, тільки з тим, щоб ви мені перетелефонували й розповіли потім, що за оборудки влаштовували оці з «Gamez».

— Залюбки, містере Шнайдере. — То буде номер абонентської скриньки, думає Ходжес, і її господаря давно немає на місці. Однак, усе одно треба перевірити. Холлі зможе це зробити, поки він буде в лікарні, лікуючись від того, що майже напевне не виліковується. — Ви дуже мені допомогли, містере Шнайдере. Ще одне запитання — і я вас відпущу. Чи не пам’ятаєте, як звати виконавчого директора «Gamez Unlimited»?