Розділ «BADCONCERT.COM»

— Треба братися за розум, Керме.

Якось уже пізнувато, думає той, звішуючи ноги з ліжка.

— А чому ти телефонуєш… — Ходжес відсуває пляшечку з ліками, — …о шостій сорок ранку?

— Не міг дочекатися переказати тобі добру новину, — каже Піт. — Брейді Хартсфілд мертвий. Медсестра виявила на ранковому обході.

Ходжес підскакує на ноги і навіть не відчуває болю.

— Що? Як?

— Пізніше сьогодні буде розтин, але лікар, який його оглядав, схиляється до версії самогубства. У нього на язику і яснах залишки чогось. Викликаний лікар узяв зразок, а інший зразок бере наш медексперт ось просто зараз. Вони з аналізом не забаряться, адже Хартсфілд у них там така рок-зірка…

— Самогубство, — вимовляє Ходжес, проводячи рукою по скуйовдженому волоссю. Новина доволі проста, але все одно він ніяк не може її сприйняти. — Самогубство?

— Так він цим завжди захоплювався, — каже Піт. — Здається, ти сам так казав, і не раз.

— Так, але…

Але що? Піт має рацію. Брейді справді захоплювався самогубствами, і не лише чужими. Він же навіть був готовий загинути на ярмарку вакансій у центрі восени 2009 року, якщо все б пішло таким чином, а за рік він на інвалідному візку в’їхав до глядацької зали «Мінго» з трьома фунтами вибухівки, примотаними до сидіння. Так що його власна дупа опинялася в епіцентрі. Але ж це тоді, а зараз усе змінилося. Чи не так?

— Але що?

— Не знаю… — каже Ходжес.

— А я знаю. Він нарешті знайшов спосіб, як це зробити. І все тут. У кожному разі, коли ти вважаєш, що Хартсфілд якось пов’язаний зі смертями Еллертон, Стовер і Скапеллі — та я й сам десь так гадав, — то тепер можеш розслабитися. Він врізав дуба, склеїв ласти, заробив дерев’яний костюм. Мертві бджоли не гудуть — і ура.

— Піте, мені треба трохи це перетравити.

— Не сумніваюся, — каже Піт. — У тебе з ним ціла історія була. Ну а я тим часом телефоную до Іззі. Хай з хорошої ноги встане.

— А ти мені перетелефонуєш, коли буде аналіз того, що він проковтнув?

— Ну звичайно. Тим часом, сайонара[45], містере Мерседес, ага?

— Ага. Атож.

Ходжес кладе слухавку, іде на кухню й ставить чайник, щоб запарити каву. Треба йому чаї пити, кава в його бідолашних нутрощах дірку пропалить, але зараз йому байдуже. І ліків він поки що пити не буде. Йому потрібна якомога ясніша голова.