Розділ «BADCONCERT.COM»

Опинившись перед «бумером», він глибоко вдихає холодне зимове повітря, обгортаючи рукавом дорогого пальта Бабіно короткий ствол свого 32-каліберного пістолета. Це, звичайно, не порівняти з глушником Z-Боя, і він бачить ризик, але не надто великий. Це лише один постріл. Спочатку він дивиться вгору, хоче побачити зірки, але небо затягнуте хмарами. Ну нехай, не остання ніч. Ще будуть. Багато. Може, тисячі. Адже не обов’язково прив’язуватися до тіла Бабіно.

Він цілиться і стріляє. У лобовому склі «бумера» з’являється маленька кругла дірка. Ось тепер іще один ризик: треба проїхати останню милю Цукровими гірками з діркою в склі просто над кермом — але цієї пори вулиці передмість найбільш порожні, а поліція дрімає, особливо в хороших районах.

Двічі до нього наближаються фари, і він затамовує подих, але обидва рази машини проминають його, не сповільнюючись. Крізь дірку з тонким свистом проходить січневе повітря. Він дістається «мак-будинку» Бабіно без пригод. Цього разу немає потреби набирати код: він просто натискає кнопку «відчинити», під’єднану до камери. Доїхавши до кінця під’їзного шляху, він завертає на засніжений газон, підскакує на замерзлому відгорнутому снігу, налітає на кущ і зупиняється.

Додому, я їду додому…

Тільки от є одна закавика: він злегковажив і не взяв ножа. Можна було б узяти його в домі, але тут у нього є інша справа, а двічі їздити не хочеться. Доки він ляже спати, йому ще треба намотати не одну милю, і йому не терпиться все розпочати. Він відкриває середнє відділення і порпається там. Звичайно, такий денді, як Бабіно, триматиме про запас якісь косметичні інструменти, навіть кусачки для нігтів згодилися б… але немає нічого. Він перевіряє бардачок і в теці з документами на машину (шкіряній, звичайно!) знаходить страхову карту «Allstate», заламіновану в пластик. Оце йому стане в пригоді. Врешті-решт, як каже реклама, вони — «надійна рука допомоги».

Брейді відкочує рукав кашемірового пальта Бабіно і сорочки, потім проводить по руці кутком ламінованої карти. Виходить лише червона смужка. Він повторює, давить сильніше, стиснувши в гримасі губи. Цього разу шкіра рветься і тече кров. Він виходить з машини, піднявши руку, потім нахиляється всередину. Намагається наляпати крові на сидіння й на нижню частину керма. Це дрібниця, але не завадить. Особливо в поєднанні з простреленим склом.

Він підіймається на ґанок, і кожен пружний крок — як маленький оргазм. Кора лежить під вішаками — така сама мертва, як і була. Бібліотечний Ел дрімає на канапі. Брейді трусить його і, почувши нерозбірливе бурмотіння, хапає двома руками і скочує на підлогу. Той розплющує очі.

— Га? Що?

Погляд у нього затуманений, але не зовсім порожній. Може, в цій пограбованій голові вже не залишилося Ела Брукса, але все-таки є трохи того другого «я», котре створив Брейді. Цілком досить.

— Агов, Z-Бою! — звертається до нього Брейді, присідаючи поряд.

— Агов! — хрипить Ел, тяжко намагаючись сісти. — Привіт, докторе Z. Я далі стережу будинок, як ти мені сказав. Жінка — та, яка ще може ходити, — весь час користується «заппітом». Я стежу за нею з гаража через дорогу.

— Тобі більше не треба цим займатися.

— Ні? Скажіть, де ми?

— У мене вдома, — каже Брейді. — Ти вбив мою жінку.

Z-Бой дивиться на сивого чоловіка в пальті, і в нього відвисає щелепа. З рота в нього жахливо тхне, але Брейді не відхиляється. Повільно лице Z-Боя береться складками. Це нагадує автокатастрофу, показану в уповільненому темпі.

— Убив?! Ні!

— Убив.

— Ні! Та я б ніколи…

— Але таки вбив. Проте лише тому, що я тобі так сказав.

— Ви точно знаєте? Я не пам’ятаю.