Розділ «Голови і шкури»

— Усе одно я хочу.

Ходжес киває:

— Я розумію, але ж я і головний пес у запряжці — і головний пес каже: ні.

— Але…

— Є ще одна причина, — каже Холлі. — Важливіша. Репітер офлайн, сайт закрито, але по місту майже сто п’ятдесят активних «заппітів». Уже встигло статися щонайменше одне самогубство, і ми не можемо сказати поліції, що робиться. Ізабель Джейнз думає, що Білл лізе не в свою справу, а всі решта вважатимуть його божевільним. Коли щось трапиться з нами, залишишся тільки ти. Розумієш?

— Що я розумію — так це те, що ви мене усуваєте, — каже Джером. І раптом у його інтонаціях чути цибатого підлітка, який колись косив Ходжесові газон.

— Є і ще одне, — каже Ходжес. — Може, мені доведеться його вбити. Власне, мені це здається найбільш імовірним.

— Та Господи, Білле, я ж знаю.

— Але для поліції й загалом для суспільства оте, що я вб’ю, буде світилом нейрохірургії — Феліксом Бабіно. Я обходив деякі незручні юридичні кути, відколи відкрив «Що впало, те пропало», але тут може вийти по-іншому. Ти хочеш ризикнути опинитися під звинуваченням у співучасті в убивстві з обтяжувальними обставинами: у цьому разі — зухвалому вбивстві людини через злочинну недбалість? Може, навіть убивстві першого ступеня?

Джером кривиться:

— Так Холлі ж ви дозволяєте йти на такий ризик!

Холлі каже:

— У тебе ще більша частина життя попереду.

Ходжес нахиляється вперед, хоч йому й боляче, і обіймає Джерома долонею за шию.

— Я знаю, що тобі це не подобається. І не чекав іншого. Але так правильно, і причини поважні.

Джером замислюється, потім каже:

— Розумію, що ви маєте на увазі.

Ходжес і Холлі чекають, обоє розуміють, що це не зовсім добре.

— Добре, — погоджується Джером. — Мені це геть не подобається, але гаразд.

Ходжес встає, береться за бік, стримуючи біль.