Розділ «Голови і шкури»

У нього дзвонить мобільний. Він у кишені пальта, і Ходжес дає телефон Холлі, не зводячи очей з дороги.

— Алло, це Холлі. — Вона слухає, а тоді тихо, самими губами каже Ходжесові: «Міс Красиві Сірі Очі». А в слухавку говорить: — Угу… так… так, розумію… ні, він не може, у нього зараз руки зайняті, але я йому скажу. — Вона слухає ще, а потім каже: — Я б сказала вам, Іззі, але ви не повірите.

Вона захлопує телефон і вкидає його назад у кишеню Ходжеса.

— Самогубства? — питає Ходжес.

— Поки що три — рахуючи хлопця, який застрелився на очах у батька.

— «Заппіти»?

— У двох із трьох точок. У третій не було коли шукати. Намагалися врятувати, але було пізно. Він повісився. Іззі, здається, втратила з половину своєї впевненості. Хоче все знати.

— Коли з нами щось станеться, Джером скаже Пітові, а Піт — їй. Думаю, вона майже готова слухати.

— Треба зупинити його, доки він не вбив іще когось.

Напевне, зараз він саме й зайнятий тим, що когось убиває, думає Ходжес.

— Зупинимо.

Миля за милею лишається позаду. Ходжес змушений зменшити швидкість до п’ятдесяти, а коли відчуває, що «експедішен» трохи пританцьовує у сніговій хвилі, здійнятій подвійною фурою «Волмарту»[65], — то й до сорока п’яти. Минула третя година, і світло снігового дня поволі блякне, аж тут Холлі знову говорить:

— Дякую.

Він швидко, питально озирається на неї.

— За те, що не змусив благати, щоб взяв мене із собою.

— Я ж роблю саме те, що порадив би твій терапевт, — каже Ходжес. — Організувати завершення.

— Ти жартуєш? От ніколи не доберу, коли ти жартуєш. У тебе дуже сухе почуття гумору, Білле.

— Не жартую! Це наша справа, Холлі. І більше нічия.

Із білої мли видніє зелене світло: дорожній знак.

— SR-79, — читає Холлі. — Наш поворот.