Кров ельфів

Кров ельфів

        Ріенс наблизився. На його обличчі не було навіть сліду емоцій, водянисті очі навіть ні на йоту не змінили виразу. Голос, коли говорив, теж був спокійним, тихим, навіть трохи занудливим.

       - Ти паршивий віршомазе. Ти вишкребку. Ти посмітюху. Ти самовпевнене в собі ніщо. Від мене хотів втекти? Від мене ще ніхто не втікав. Ми не закінчили розмову, ти блазню, ти лобе баранячий. Питав тебе про щось, на значно приємніших умовах. Зараз відповіси на мої питання, але на значно менш приємніших умовах. Правда, що відповіси?

      Жовтець квапливо покивав головою. Ріенс вже не усміхався. І дав знак. Бард розпачливо заскавулів, чуючи, як повороз натягнувся, а викручені з-заду руки тріщать у суглобах.

Не можеш говорити – констатував Ріенс, знову зблиснувши усмішкою. – А болить, правда? Бачиш, підтягаю тебе поки що для власного задоволення, бо я страшно люблю дивитись, як когось болить. Ну, ще трошки вище.

       Жовтець ледь не вдушився вереском.

       - Досить – скомандував врешті Ріенс, після чого наблизився і вхопив поета за барки. – Послухай, півнику. Я зараз зніму закляття, щоб зміг говорити. Але якщо спробуєш підвищити понад потребу твій чарівний голос, то пожалкуєш. – Виконав долонею жест, торкнувся перстенем щоки поета, а Жовтець відчув, що в нижній щелепі, язику, піднебінні відновлюється життя.

       - Зараз, продовжував тихо Ріенс, - задам декілька питань, а ти будеш на них відповідати, поступово, швидко, і вичерпно. А якщо хоч на мить завагаєшся чи закричиш, якщо даш мені найменший привід,  засумніватись в твоїй правдивості, то… Подивися вниз. Жовтець послухався. З  жахом побачив що, до вузлів на його нозі прив’язаний короткий шнур, примотаний другим кінцем до відра повного вапна.

       - Якщо скажу підтягнути це вище – гидко усміхнувся Ріенс – а одночасно з тобою це відерце, то певно не зможеш втримати руки. Сумніваюсь, чи після чогось такого будеш здатен до гри на лютні.  Справді в тому  сумніваюсь. Так що, я думаю, що говоритимеш. Я правий?

       Жовтець не підтвердив, а зі страху не міг ані ворухнути головою, ані видати звук. Ріенс не не справляв враження, що йому потрібне підтвердження.

Я, звичайно – зазначив – буду одразу бачити, чи кажеш правду, одразу зрозумію, в кожному місці, не дам замилити себе поетичними штучками, ані хмарами ерудиції. Це для мене дріб’язок, так як було спаралізувати тебе на сходах. Отже раджу, гультяю, зважуй кожне слово. Ну, шкода часу, починаємо. Як знаєш, мене цікавить героїня однієї з твоїх чудових балад, онука королеви Каланте з Цинтри. Князівна Цинтри, що пестливо зветься Цирі. Згідно доповідей наявних свідків особа ця загинула під час захоплення міста, два роки тому. Натомість в баладі образно і зворушливо описується її зустріч з однією дивною, ледь не легендарною особистістю таким собі… відьмаком, Геральтом чи Геральдом. Поминаючи поетичні марення про призначення і вироки долі, з балади виходить, що дитина вийшла неушкодженою з битви при Цинтрі. Чи це правда?

Не знаю… - простогнав Жовтець. – На Бога, я тільки поет! Я чув і це, а решта…

Ну?

Решта вимисел. Використав для фабули! Я нічого не знаю! – завив бард, бачачи, що Ріенс дає знак смердячому і чуючи, що шнур напинається сильніше. – Не брешу!

Справді – покивав головою Ріенс. – Не брешеш просто, я відчув би. Але щось крутиш. Не вимислюються балади от так просто, без причин. А  цього Відьмака ти знаєш. Не раз бачили тебе в його товаристві. Ну, говори, Живцю, добре поставлюся. Все, що знаєш.

Та Цирі – видушив поет – була призначена відьмакові. Так зване Дитя Несподіванка… Чули напевно, то відома історія. Її батьки поклялись віддати її відьмакові…

Батьки мали б віддати дитину тому шаленому відьмакові? Тому найманому убивці? Брешеш, віршомазе. Такі речі можеш співати бабам.

Так було, присягаюсь душею моєї мами! – ридав Жовтець. – Я це знаю з певного джерела… Відьмак…

Кажи про дівчину. Відьмак мене зараз не цікавить.

Не знаю нічого про дівчину! Знаю тільки, що Відьмак їхав за нею до Цинтри, де вибухнула війна. Я зустрів його тоді. Від мене довідався до речі, про смерть Каланте… Питав мене про те дитя, про онуку королеви… Але ще я знаю, що в Цинтрі загинули всі, з останнього бастіону не вціліла жодна жива душа…

Розповідай. Менше метафор. Більше конкретики!

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Кров ельфів» автора Анджей Сапковський на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 12. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи