Розділ 9 Третій зайвий

— Звісно, — сказала я й голосно зітхнула.

— Щось не так?

— Все, я здаюся, не можу нічого вдіяти. Ти переміг. Ти старший за мене.

Він тільки знизав плечима: його зовсім не здивувала моя капітуляція.

— Звісно, що я старший.

З-за повороту долинуло пихкання «шевроле» Майка. Я швиденько висмикнула свою долоню з руки Джейкоба, і на його обличчі з’явився такий вираз, якого я не повинна була бачити.

— Я пам’ятаю цього хлопця, — сказав він тихо, коли Майк припаркувався з протилежного боку вулиці. — Це той, який вважав тебе своєю дівчиною. Він досі так думає?

Я підняла брову.

— Деяких людей важко в чомусь переконати.

— Проте, з іншого боку, — сказав Джейкоб задумливо, — іноді наполегливість дає плоди.

— У більшості випадків вона дратує. Майк вийшов із машини й перетнув вулицю.

— Привіт, Белло, — привітався він зі мною, та коли він побачив Джейкоба, його погляд насторожився. Я також подивилася на Джейкоба, намагаючись бути об’єктивною. Він і справді не був схожий на другокласника. Він був такий великий — голова Майка ледве сягала йому до плеча; я навіть не хотіла думати, якою була я порівняно з ним — та й із виду він був старший, навіть у порівнянні з минулим місяцем.

— Привіт, Майку! Ти пам’ятаєш Джейкоба Блека?

— Не дуже, — Майк простягнув руку.

— Я давній друг сім’ї, — представився Джейкоб, простягнувши Майкові долоню. Вони потиснули один одному руки з більшою силою, ніж це було потрібно. Коли цей ритуал скінчився, Майк почав розминати пальці.

Раптом із кухні долинув дзвінок телефону.

— Краще мені відповісти — може, це Чарлі, — сказала я й помчала до будинку.

Це був Бен. Він повідомив, що Анжела захворіла — у неї шлунковий грип, а він не має настрою іти без неї. Він вибачився, що підвів нас.

Тряхнувши головою, я повільно пішла назад до хлопців. Я щиро сподівалася, що скоро Анжелі стане краще, але повинна визнати, що я егоїстично засмутилася через такий розвиток подій. Тільки ми втрьох — Майк, Джейкоб і я — проведемо цей вечір разом… чудовий план, подумала я з похмурим сарказмом.

Здавалося, що Майк та Джейк зовсім не здружилися за час моєї відсутності. Чекаючи на мене, вони стояли на відстані кількох кроків один від одного й дивилися в різні боки; на обличчі Майка був похмурий вираз, а Джейкоб був, як завжди, веселий.