Розділ «Частина II Лабіринти пам’яті»

— Get lost! You will only make yourself miserable.

Після кількох секунд бравури, зловмисник таки накивав п’ятами, наче побитий собака. Андрей з незнайомкою лишилися самі на сходах, і це теж скидалося на сцену з якогось фільму.

Спочатку вони обоє ніяковіли. Жінка була налякана й збентежена. Вона говорила так тихо, що Андреєві доводилось нахилятися, щоб розчути її слова, і тільки за якийсь час чоловік зрозумів, що сталося. Жінці довелося пережити пекельний шлюб. Кінець кінцем, вона розлучилась і жила тепер під вигаданим ім’ям. Проте колишній чоловік зумів її розшукати й час від часу посилав когось зі своїх посіпак домагатися її.

— Цей негідник уже вдруге за сьогодні напав на мене, — сказала вона.

— А яким вітром вас сюди завіяло?

— Тікала від нього — от і забігла. Але це не допомогло.

— Який жах!

— Не знаю, як вам віддячити.

— Та пусте.

— Я так стомилася від лихих чоловіків, — промовила вона.

— Я добрий чоловік, — поспішив запевнити її Зандер, відразу відчувши себе жалюгідним.

Не дивно, що жінка не відповіла, а просто розгублено втупилася в кам’яні сходи.

Андреєві стало соромно за свої нікчемні слова. Чоловік уже готувався дістати відкоша, аж тут жінка підняла голову й обдарувала його несміливою усмішкою.

— Я думаю, що так і є. До речі, мене звати Лінда.

— А я Андрей.

— Дуже приємно, Андрею, і ще раз дякую.

— І вам дякую.

— А мені за що?

— За те, що ви…

Зандер так і не спромігся закінчити речення. Серце йому несамовито закалатало об ребра, а в роті пересохло. Чоловік опустив очі долу.