Розділ «Частина II Лабіринти пам’яті»

Ґабрієлла була не лише винятково добра, але й відповідальна. Еріка згадала, як того літа, десь далеко за північ чи, може, навіть на світанку, після свята раків, вони обидві сиділи в гамаку на невеличкій відкритій терасі Ґабрієллиного літнього будиночка на острові Інґаре й дивилися в прогалини між дерев на воду.

«Сюди б я прибігла, якби за мною гналися гієни», — сказала тоді Еріка, сама не тямлячи, яких гієн мала на увазі. Вона, либонь, просто почувалася втомленою й незахищеною на роботі, а той домок видався їй ідеальним пристанищем.

Він стояв на невисокій горі й був зусібіч захищений від стороннього ока деревами та схилом. Еріка добре пам’ятала, як Ґабрієлла сказала: «Якщо гієни гнатимуться за тобою, ласкаво прошу сюди, Еріко».

Можливо, це буде занадто нескромно, але попросити про допомогу все ж варто. Переглянувши список своїх контактів, Еріка повернулась у редакцію й зателефонувала Ґабрієллі за допомогою шифрувальної програми «Редфон», яку Андрей установив і їй.

Розділ 18

Ґабрієлла Ґране якраз бігла на термінову нараду з Геленою Крафт і робочою групою СЕПО, де мали обговорити інцидент на Свеавеґені, аж тут у неї задзижчав особистий мобільний телефон. І, хоч її переповнювала лють, а може, саме тому, вона швидко відповіла:

— Слухаю.

— Це Еріка.

— Привіт. Я зараз не можу розмовляти. Поговорімо пізніше.

— Я тільки… — повела та.

Але Ґабрієлла вже поклала трубку. Часу на розмови з друзями не було. Вона зайшла в залу для нарад з таким обличчям, ніби збиралася розпочати невелику війну. Стався витік основної інформації, вбито вже другу людину, ще одну, очевидно, тяжко поранено, і Ґабрієллі більше ніж будь-коли захотілося послати всіх присутніх під три чорти. Вони так легковажили все, палко прагнучи дістати нову інформацію, що втратили голови. Півхвилини Ґабрієлла не чула ні слова з того, що сказали в залі. Вона просто сиділа й злилась. А тоді раптом насторожила вуха.

Хтось повідомив, що журналіст Мікаел Блумквіст зателефонував у рятувальну службу ще до того, як на Свеавеґені пролунали постріли. Це було дуже дивно. А щойно їй телефонувала Еріка Берґер, яка зазвичай ніколи не дзвонить без особливої причини, надто посеред робочого дня. Може, вона хотіла сказати щось важливе чи навіть вирішальне? Ґране встала й перепросила.

— Ґабрієлло, ти мусиш це послухати, — незвично різким тоном сказала Гелена Крафт.

— Мені треба зробити один дзвінок, — відповіла вона, зовсім не журячись тим, щоб догодити голові СЕПО.

— Що за дзвінок?

— Просто один дзвінок, — промовила Ґране й вийшла.

Покинувши залу, вона рушила у свій кабінет і притьмом зателефонувала Еріці Бергер.

Еріка відразу попросила Ґабрієллу покласти трубку й набрати інший номер — той, з якого вона телефонувала сьогодні. Коли подруга подзвонила знову, Еріка миттю відчула зміну в голосі: від звичайного дружнього ентузіазму не лишилося й сліду. Навпаки, тепер Габріеллин голос звучав напружено й суворо, ніби його власниця від самого початку знала, що почує щось важливе.

— Привіт, — тільки й сказала вона. — Я, як і раніше, маю достобіса роботи. Це стосується до Авґуста Балдера?

Еріка вкрай зніяковіла.