Розділ «Частина I Невсипуще око»

З якимось новим болем Франс зрозумів, що ніколи не вимовляв їх раніше. Тільки-но він оговтався від першого шоку, як до нього дійшло: у цьому всьому є щось жалюгідне, нікчемне. Невже для того, щоб полюбити власну дитину, йому знадобився винятковий талант? Якщо так, то це надто типово, бо він усе життя був сліпо націлений на результат.

Франса ніколи не цікавило те, що не було інноваційним чи висококваліфікованим, і, покидаючи Швецію заради Кремнієвої долини, він навряд чи думав про Авґуста. Загалом кажучи, син був лише джерелом роздратування на дорозі до блискучих відкриттів, яких повсякчас прагнув Балдер.

Але тепер, пообіцяв він собі, все буде інакше. Він відкладе свої дослідження, забуде все, що мучило його останні кілька місяців, і цілком присвятить себе хлопчикові.

Нарешті він зміниться.

Розділ 5

Як так сталося, що Ґабрієллі Ґране вдалося потрапити в СЕПО, не розумів ніхто. А найменше — вона сама. Ґабрієлла була з тих дівчат, кому всі провіщають блискуче майбутнє. Те, що їй уже набігло тридцять три, а вона досі не стала відомою чи заможною, ба навіть ні з ким не побралася — ні з багатим, ні з ким іншим, дуже непокоїло її давніх подруг з фешенебельного району Юшгольм.

— Що сталося з тобою, Ґабрієлло? Невже ти все життя збираєшся працювати в поліції?

Найчастіше їй просто набридало сперечатися чи пояснювати, що вона не поліціантка, а аналітик і що пише тепер набагато складніші тексти, ніж тоді, коли працювала в Міністерстві закордонних справ чи підробляла влітку як автор передовиць у газеті «Свенска даґбладет». Крім того, вона все одно майже ні про що не мала права розповідати. Тоді вже краще мовчати й просто змиритися з тим, що роботу в Службі безпеки Швеції сприймають за цілковите фіаско і її друзі з вищого світу, і навіть приятелі-інтелектуали.

СЕПО уявлялося їм збіговиськом незграбних ідіотів з правим ухилом, що з расистських міркувань ганяються за курдами й арабами, без докорів сумління скоюють тяжкі злочини і порушують громадянські права, щоб захистити колишніх радянських шпигунів найвищого рангу. І Ґабрієлла, правду кажучи, частенько погоджувалася з такими висновками. Організації бракувало фаховості й об’єктивності, а справа Залаченка й досі лишалася великою ганебною плямою на її репутації. Та це було не все. Не бракувало тут і цікавої, важливої роботи, надто тепер, після всіх кадрових чисток, і часом їй здавалося, що саме в СЕПО, а не в редакціях газет чи університетських аудиторіях найкраще розуміють глибокі соціальні світові зміни. Щоправда, вона часто запитувала себе: «Як я сюди потрапила й чому досі не йду звідси?»

Либонь, її підкупили лестощі. З нею зв’язалася сама Гелена Крафт, новопризначена керівниця СЕПО, і сказала, що після всіх провалів і негативних відгуків у пресі треба нарешті почати добирати персонал по-новому. Мовляв, слід брати приклад з британців і залучати справжні таланти з університетів, тож, правду кажучи, Ґабрієлло, кращої, ніж ти, годі знайти. Інші слова були зайві.

Ґабрієллу взяли на роботу аналітиком до відділу контррозвідки, а згодом перевели до відділу промислової безпеки, хоч вона й не дуже підходила для нової посади, зважаючи на молодий вік, належність до жіночої статі й непересічну красу. Її називали «татусевою донькою» і «гламурною шмаркачкою», проте вона була чудова працівниця, здатна мислити швидко й нестандартно. Крім того, вона знала російську. Її Ґабрієлла вивчила в Стокгольмській школі економіки, де, звичайно ж, була зразковою студенткою, хоч майбутня спеціальність її не надто захоплювала. Вона мріяла про щось більше, ніж життя в бізнесі, тому, закінчивши виш, подала заяву на роботу до Міністерства закордонних справ, куди її, певна річ, узяли. Однак тамтешня праця її теж не дуже надихала: дипломати видавалися їй надто нудними й манірними. Аж от із нею зв’язується Гелена Крафт — і вже п’ять років, як вона працює в СЕПО. Її талант поступово оцінили, хоча часом їй доводилося нелегко.

От і сьогодні видався жахливий день, і не тільки через трикляту погоду. У її кабінет прийшов керівник відділу Рагнар Улофссон, який був вочевидь не в гуморі і з незадоволеним виразом обличчя зауважив їй, що на завданні, хай йому грець, не можна фліртувати.

— Фліртувати?

— Сюди доставили квіти.

— Хіба я тому виною?

— Так, гадаю, відповідальність лежить на тобі. Виконуючи завдання, ми повинні весь час поводитися пристойно й стримано. Ми репрезентуємо один з найважливіших органів влади.

— Як це чудово, любий Раґнаре! У тебе завжди можна чогось навчитися. До мене нарешті дійшло: це ж я винна, що керівник науково-дослідного відділу компанії «Ерікссон» не може відрізнити звичайного ввічливого поводження від флірту. Тепер я втямила, що мушу відповідати за те, що деякі чоловіки, прагнучи сприйняти бажане за дійсне, бачать у звичайній усмішці запрошення до сексу.

— Не мели бозна-чого, — сказав Улофссон і зник.

Згодом Ґабрієлла шкодувала, що грубіянила у відповідь. Такі висловлювання зазвичай ні до чого не ведуть. З другого боку, вона надто довго терпіла це все лайно. Вона швидко впорядкувала папери на своєму столі й дістала рапорт Британського центру урядового зв’язку про російське промислове шпигунство проти європейських компаній-розробників, що його ще не встигла прочитати. Раптом пролунав телефонний дзвінок. То була Гелена Крафт, і Ґабрієлла зраділа, адже та ніколи ще не телефонувала, щоб поскаржитися чи дорікнути, навпаки.

— Я зразу до суті, — сказала Гелена. — Мені телефонували зі США, і справа, бачиться, термінова. Ти можеш прийняти відомості через «Циско»? Ми організували надійну лінію.