Розділ «Рівно північ»

Він мав рацію, але тут було щось інше, набагато бентежніше. Монтаж підвісної стелі — це масштабний проект. Сем не розумів, як можна було впоратися за якийсь тиждень. І як щодо тих високих полиць і книжок, що на них стояли? Куди поділися полиці? Куди зникли книжки?

На Сема вже дивилися й інші читачі; навіть помічники бібліотекаря зиркали на нього з іншого боку столу видачі. Приглушена жвава балаканина, що наповнювала простору залу, тепер майже вщухла.

Сем потер очі — справді потер очі — і знову глянув угору на підвісну стелю з вбудованими флуоресцентними квадратами. Вони нікуди не зникли.

«Я прийшов до іншої бібліотеки! — проскочив у нього дикий здогад. — От у чому річ!»

Його спантеличена свідомість спочатку вхопилася за цю думку, а тоді відскочила від неї, мов кошеня, яке обманом змусили кинутися на тінь. Джанкшн-Сіті — доволі велике, за мірками Айови, місто, з населенням близько тридцяти п’яти тисяч душ, але було б смішно вважати, що воно могло утримувати дві бібліотеки. Крім того, розташування будівлі й приміщень було правильним… неправильним було все інше.

Сем на мить задумався, чи не збожеволів бува, але відігнав цю думку. Він озирнувся і вперше побачив, що роблять люди навколо. Вони всі дивилися на нього. Йому нестямно захотілося сказати: «Стежте краще за собою — я просто помітив, що бібліотека за тиждень геть змінилася». Натомість він неквапом підійшов до столика із журналами й узяв номер «Ю-Ес Ньюз енд Ворлд Репорт». Сем почав гортати його з показною цікавістю і краєм ока стежив, як люди в залі почали повертатися до того, що робили.

Відчувши, що може рухатися, не привертаючи непотрібної уваги, Сем поклав журнал на стіл і повільно пішов у бік дитячої зали. Він почувався шпигуном на ворожій території. Табличка на дверях була та сама, золоті літери на темно-коричневих дубових дверях, але плакат був інший. Червону Шапочку в мить її жахливого прозріння змінили племінники Дональда Дака — Г’юї, Дьюї та Луї. Вони в купальних штанцях стрибали до басейну, наповненого книжками. Під малюнком було приписано:

ГАЙДА З НАМИ! КНИЖКИ — ТЕ, ЩО ТРЕБА!

— Що тут діється? — пробурмотів Сем. Його серце почало битися надто швидко; він відчув, як рясно спітнів під пахвами й на спині. Якби йшлося лише про плакат, він міг би припустити, що мадемуазель Лорц звільнили… але ж ішлося не лише про плакат. Ішлося геть про все.

Сем прочинив двері до дитячої зали й зазирнув усередину. Йому відкрився той самий приємний маленький світ із низенькими стільцями, тими ж яскраво-блакитними завісками, тим самим фонтанчиком, вмурованим у стіну. Тільки зараз висота підвісної стелі збігалася з її висотою в головній залі, а всі плакати змінилися іншими. Малий, що верещав у чорному седані

(Простак Саймон, вони називають його Простаком Саймоном, вони зневажають його, мені здається, це дуже природна реакція, чи не так),

зник, так само як і бібліотечний полісмен у тренчі й із дивною зіркою з багатьма променями. Сем ступив назад, розвернувся й повільно пішов до головного столу видачі. Йому здавалося, ніби все тіло перетворилося на скло.

Двоє помічників бібліотекаря — хлопець і дівчина трохи старше шкільного віку — стежили за його наближенням. Сема не дуже збентежило, що вони мали трошечки неспокійний вигляд.

Будь обережним. Ні… будь НОРМАЛЬНИМ. Вони вже й без того думають, що ти наполовину з’їхав з глузду.

Він раптом подумав про Люкі, і жахливий, руйнівний порив ледь не обгорнув його. Сем аж побачив, як розтуляє рота і на повну силу волає на цих двох стривожених молодих людей, вимагаючи, щоб вони дали йому кілька сраних «Слім-Слім-Джимів», бо це хрум, хрум, це хрум-бурум.

Натомість він заговорив спокійним, тихим голосом:

— Чи не могли б ви мені допомогти? Я хотів би поговорити з бібліотекарем.

— Ой, мені шкода, — сказала дівчина. — Містер Прайс не приходить увечері в суботу.

Сем глянув униз, на стіл. Як і під час його минулого візиту до бібліотеки, біля камери для мікроплівки стояла невелика табличка, але на ній уже було написано не

А. ЛОРЦ