Розділ «Рівно північ»

Спершу Емі просто стояла на місці. Морт не може її вбити. Якби він був здатен на вбивство, то, безперечно, скоїв би їх декілька ще того дня в мотелі.

Та потім вона побачила вираз його очей і збагнула, що Морт це теж знав.

От тільки то був не він.

Емі закричала, вихором розвернулася й кинулася до дверей.

Шутер рвонув за нею; сріблястою дугою сяйнули в повітрі ножиці. Він би встромив їх по кільця їй між лопаток, якби ноги не посковзнулися на папірцях, розкиданих по паркету. З криком розпачу і гніву він розтягнувся на підлозі. Лезо ножиць прохромило дев’яту сторінку «Таємного вікна, таємного саду», і кінчики відламалися. Губами він вдарився об підлогу, бризнула кров. Пачка «Пел-Мелу» (цигарки, які курив Джон Кінтнер під час перерв упродовж половини письменницького курсу, який вони з Мортом відвідували разом) кулею вилетіла з його кишені й ковзнула слизькою підлогою, наче фігурка в барному настільному хокеї. Він піднявся на коліна, кривлячись у тваринній гримасі й криваво посміхаючись, бо кров текла з його губ і заливала зуби.

— Пані Рейні, вам це вже не допоможе! — крикнув він, зводячись на ноги. Подивився на ножиці, розкрив їх, щоб трохи уважніше обдивитися затуплені кінчики, й роздратовано жбурнув убік. — У мене в садку приготоване для вас місце! Я вже й травичку там поскуб. Зачекайте, я йду!

І він вискочив у двері влід за нею.

50

Посеред вітальні з Емі трапилася халепа. Однією ногою вона послизнулася на журналі «ЕКММ» і розтягнулася на підлозі, вдарившись стегном і правою груддю. Від болю й несподіванки Емі закричала.

Тим часом Шутер позаду неї підбіг до стола й ухопив викрутку, якою раніше прикінчив кота.

— Лежи спокійно і не ворушися, — сказав він, коли вона перевернулася на спину й подивилася на нього такими широкими очима, наче перед тим вживала наркотики. — Якщо крутитимешся, то тільки зайве мучитимешся перед смертю. Я не хочу тебе мучити, жіночко, але ніде не дінуся, коли вже треба буде. Я маю взяти своє, розумієш? Я стільки всього зробив, що мені має щось перепасти за клопоти.

Він наближався, і Емі, спершись на лікті й відштовхуючись ногами, поповзла назад. Волосся спадало їй на обличчя. Шкіру вкривав піт; вона відчувала, як він струмує з неї, гарячий і смердючий. Обличчя, що нависло над нею, було серйозним і врочистим; осудливий лик божевілля.

— Ні, Морте! Будь ласка! Будь ласка, Морте…

Він кинувся на неї із занесеною догори викруткою і вдарив. Пронизливо закричавши, Емі перекотилася ліворуч. Коли вістря викрутки продерло її сукню й лишило борозну в плоті, стегно спалахнуло болем. Емі відчайдушно намагалася підвестися на коліна, відчуваючи, як, тягнучи, рве сукню й від неї відділяється довга смуга тканини.

— Е ні, мем, — задихано мовив Шутер, і його рука зімкнулася на її гомілці. — Е ні, мем.

Озирнувшись через плече, крізь сплутане волосся, Емі побачила, що другою рукою він силкується розхитати викрутку, яка застрягла в підлозі. Чорний капелюх із круглим наголовком збився набік.

Одним ривком Шутер висмикнув викрутку з дерева і всадив її в праву литку Емі.

Біль був страшний. Він заповнив собою весь світ. Вона закричала і вдарила ногою, влучивши йому в ніс і зламавши його. Зойкнувши, Шутер упав на бік, схопився за обличчя, і Емі, нарешті, зіп’ялася на ноги. У вухах стояло жіноче виття — неначе собака вив на місяць. Та тільки Емі зрозуміла, що то не собака. Це виє вона сама.

Шутер підвівся з підлоги. На його обличчі застигла кривава маска. Раптом вона розчахнулася, і показалися криві передні зуби Мортона Рейні. Емі ще пам’ятала, як облизувала ті зуби язиком.

— Яка ти бриклива, — вишкірився він. — Але то нічого, мем. Продовжуй у тому ж дусі.