Розділ «Рівно північ»

— А, — невиразно відповів Бредлі.

— Пане Рейні, людей певного типу, які підпалюють будинки, не існує, — втрутився Вікершем. — Повірте, вони всі дуже різні за формою і розміром.

— Ну…

— Якщо можна, розкажіть трохи більше про його машину, — попросив Бредлі, тримаючи ручку напоготові над записником. — Хочу повідомити поліцію штату про цього чоловіка.

І тут Морт вирішив, що доведеться йому ще трохи прибрехати. А хоча не трохи — багато.

— Ну, то був седан. Це я точно можу сказати.

— Угу. «Форд»-седан. Рік випуску?

— Десь у сімдесяті, здається, — Морт нітрохи не сумнівався, що Шутерів універсал насправді виготовили десь приблизно в той час, коли хлопець на прізвище Освальд обирав Ліндона Джонсона Президентом Сполучених Штатів[198]. Трохи повагавшись, він додав: — Номери були світлими. Може, з Флориди. Заприсягнутися я не зможу, але, здається, так.

— Угу. А сам чоловік?

— Середній на зріст. Біляве волосся. Окуляри. Круглі, у дротяній оправі, такі, як у Джона Леннона. Оце й усе, що я пам…

— А хіба ти не казав, що на ньому був капелюх? — раптом озвалася Еммі.

Морт мимохіть клацнув зубами.

— Так, — люб’язно мовив він. — Справді, а я й забув. Темно-сірий чи чорний. Та тільки то було більше на кепку схоже. З таким, знаєте, козирком.

— Гаразд, — Бредлі з виляском закрив блокнот. — Початок є.

— А це не міг бути простий акт вандалізму? Підпал заради розваги? — спитав Морт. — У романах усе пов’язано, але з досвіду я знаю, що в реальному житті щось іноді стається просто так.

— Могло й таке бути, — погодився Вікершем, — але очевидні зв’язки перевірити не завадить. — Він поважно підморгнув Мортові. — Ви знаєте, іноді життя імітує мистецтво.

— Вам іще щось потрібно? — спитав у пожежника та детектива Тед і обійняв Емі за плечі.

Вікершем і Бредлі обмінялися поглядами, а тоді Бредлі похитав головою.

— Навряд. Принаймні не зараз.

— Я запитую, бо Емі й Мортові доведеться присвятити якийсь час розмовам зі страховою. Може, й із головної компанії слідчий приїде.