Розділ «Рівно північ»

Та глибинний голос не відповів. Він затих.

— Під цей опис підходить половина тутешніх фермерів, — із сумнівом промовив Ґреґ.

— Ну, є ще кілька штрихів, які допоможуть його впізнати, — сказав Морт. — По-перше, він із Півдня, акцент такий, що ні з ким не сплутаєш. А ще він носить чорний капелюх, здається, фетровий, круглий. Схожий на такий, як в амішів. Їздить на синьому «форді»-універсалі, випуск початку чи середини шістдесятих років. Міссісіпські номери.

— Це вже краще. Я порозпитую людей. Якщо він десь тут неподалік, хтось та й знатиме, де саме. Номери з іншого штату о цій порі року дуже помітні.

— Я знаю, — раптом йому спало на думку ще дещо. — Можеш почати з Тома Ґрінліфа. Я вчора з цим Шутером розмовляв на Лейк-драйв, десь за півмилі на північ від мого дому. А Том саме проїжджав повз нас на своєму «скауті». Він нам помахав, і ми обидва помахали у відповідь. Напевно, Том збіса добре його роздивився.

— Гаразд. Може, здибаємося з ним у крамниці Бові, як заскочу туди на каву близько десятої.

— Там Шутер теж побував, — сказав Морт. — Я знаю, бо він згадував у розмові стелаж для книжок у паперових обкладинках. Один із тих, старомодних.

— А якщо я його вистежу, що робити?

— Нічого. Не роби нічого. Я подзвоню тобі сьогодні ввечері. А завтра вночі вже маю бути у своєму будинку біля озера. Не знаю, чим я там зможу зарадити в Деррі, хіба що попіл поворушити на згарищі.

— А як же Емі?

— У неї є хлопець, — Морт старався, щоб його голос не звучав напружено, та, напевно, саме так він і звучав. — Що Емі робити далі, хай уже вони вдвох вирішують.

— О, пробач.

— Не варто вибачатися. — Він озирнувся на бензиновий острівець і побачив, що хлопець уже наповнив його бак і тепер миє лобове скло «б’юїка». А Морт так сподівався більше ніколи в житті не бачити цього видовища.

— Розібратися з цим парубком самотужки… ти впевнений, що хочеш цього?

— Так. Думаю, так, — відповів Морт.

І замовк, раптово зрозумівши, про що зараз думає Ґреґ: якщо він знайде чоловіка в чорному капелюсі і внаслідок цього з Мортом що-небудь станеться, то відповідальним за це буде він, Ґреґ.

— Ґреґу, послухай… якщо хочеш, можеш бути присутнім, коли я з ним розмовлятиму.

— Не відмовлюся, — сказав Ґреґ. Йому відчутно полегшало на душі.

— Йому потрібні докази. Доведеться їх для нього знайти.

— Ти ж казав, що в тебе є докази.