Розділ «Рівно північ»

— Ну звісно, я надсилав його сам. Пригадую, як писав листа із запитом перед тим, як відправити текст. Просто в мене таке враження, що ти був моїм літературним агентом вічно, — підсміюючись, Морт додав: — Не ображайся.

— Не буду, — запевнив Герб. — Хочеш, я подзвоню в «ЕКММ»? У них мають бути архівні примірники.

— А можеш? — вдячно спитав Морт. — Це було б чудово.

— Зроблю передусім. От тільки… — Герб замовк.

— Що «тільки»?

— Дай слово, що ти не плануєш зустрічатися з цим типом сам на сам, коли в тебе буде на руках надруковане оповідання.

— Даю слово, — надто швидко погодився Морт. Знову нещирість, але хрін із нею — він попросив Ґреґа бути поряд, коли зустрічатиметься з Шутером, і Ґреґ погодився, тож це не буде зустріч сам на сам. І зрештою, Герб Крікмор — його літературний агент, а не батько. Як він залагоджує свої особисті проблеми, Герба насправді не обходило.

— Добре, — мовив Герб, — я про це потурбуюся. Подзвони мені з Деррі, Морте, може, там усе не так погано, як здається.

— Хотів би я в це вірити.

— Але не віриш?

— На жаль, ні.

— Добре, — Герб зітхнув. А потім несміливо додав: — Нічого, якщо я попрошу тебе переказати Емі привіт?

— Нічого. Я перекажу.

— Добре. Ну давай, Морте, біжи, не стій на вітрі. Я чую, як він у трубці завиває. Ти там, напевно, змерз, як цуцик.

— Ще ні, але все до того йде. Ще раз дякую, Гербе.

Повісивши трубку, він кілька секунд задумливо роздивлявся телефон. Морт геть забув, що «б’юїку» потрібен бензин (дрібниця), але також він забув, що Герб Крікмор став його агентом тільки в 1982-му (а це вже не дрібниця взагалі). Забагато тиску, так він собі думав. Тут уже мимохіть задумаєшся, про що ще ти міг забути.

Раптом озвався голос його свідомості (не той, що всередині мозку, а інший, з дальших глибин): «А як щодо плагіату взагалі? Ти, може, й це зробив та забув».

Ледь не бігцем повертаючись до машини, Морт пирхнув од сміху. Ніколи в житті він не бував у Міссісіпі, і навіть зараз, у стані письменницького застою, йому було ще далеко до того, щоб опускатися до плагіату. Він сів за кермо й запустив двигун, розмірковуючи над тим, що людський мозок вряди-годи здатен видавати якесь ну дуже дивне лайно.

18

Морт гадав, що люди — навіть ті, які намагаються бути більш-менш чесними самі з собою — не розуміють, коли настає відповідна мить і щось закінчується. Він вважав, що люди продовжують і далі вірити (чи намагатися вірити), навіть якщо написи на стіні вже не просто проступили, а такими величезними літерами, що їх легко прочитати з відстані ста ярдів без бінокля. Якщо це щось таке, чого ти дуже хочеш, що тобі по-справжньому потрібно, тобі легко надурити себе, легко переплутати життя з ТБ і переконати себе, що те неправильне й мульке за відчуттями щось от-от перетвориться на правильне… можливо, після наступної перерви на рекламу. Він думав, що без своєї грандіозної здатності до самообману людство було б іще божевільнішим, ніж воно є зараз.