Розділ «Рік перший»

— Ще ні, — простогнала бідолашна дівчина. — Ніяк не можу зважитися. Ох, Енн, він влаштує такий скандал. Тато завжди нападається на Джонні лиш тому, що той бідний. Тато забуває, що сам був іще бідніший за Джонні, коли щойно починав торгувати залізним крамом. Хоча сказати доведеться, звісно. Та спершу я зачекаю, доки в Есмі усе владнається. Я знаю, що коли скажу, тато кілька тижнів ні з ким із нас не розмовлятиме, а мама буде так непокоїтися — для неї ці татові напади гніву просто нестерпні. Ми всі страшенно боїмося мати справу з татом. Хоча мама й Есмі завжди такі боязкі, але ми із Прінглом — не з полохливих, і тільки татові вдається залякати нас. Часом я думаю: от якби хтось підтримав нас… але підтримати нема кому, і нас просто паралізує від жаху. Ох, Енн, ти не знаєш, як це — обідати з гостями в нас удома, коли тато сердиться. Та якщо завтра ввечері він буде в добрім гуморі, я прощу йому все, що завгодно. Тато може бути такий милий і погідний, коли захоче. Він достоту як та дівчинка в Лонгфелло: «як чемний — то найкращий, а як збитошний — стогнуть усі, великі й малі».[19] Проте я бачила, як він був і справжнюю душею товариства.

— Він був дуже приємним співрозмовником, коли я обідала у вас минулого місяця.

— О, я тобі вже казала: ти йому сподобалася. І це одна із причин того, чому ти нам дуже потрібна. Може, хоч ти на нього добре вплинеш. Ми не нехтуємо нічим, що може його потішити. Проте коли він особливо сердиться, то, схоже, всіх і все ненавидить. І все ж ми приготували розкішну вечерю з легким помаранчевим кремом на десерт. Мама хотіла спекти пиріг — вона каже, що всі чоловіки обожнюють пиріг на десерт, навіть професори сучасних мов… усі, крім тата. Але тато не любить, тож ми вирішили не подавати жодних пирогів, бо від цієї вечері так багато залежить. Помаранчевий крем — це улюблені татові ласощі. А щодо мене й горопашного Джонні, то, мабуть, нам лишиться хіба тікати разом, і тато мені цього ніколи не пробачить.

— Я певна, що коли ти тільки зважишся розповісти йому й перечекати, доки в нього минеться кепський настрій, він примириться із цією думкою, а ти позбавиш себе довгих місяців страждання.

— Ти не знаєш тата, — похмуро буркнула Трікс.

— Можливо, я знаю його навіть краще, ніж ти. Ви втратили відчуття перспективи.

— Що втратили? Енн, люба, не забувай: я ж не бакалавр. Я закінчила тільки середню школу. Я залюбки вступила б до коледжу, але тато проти вищої освіти для жінок.

— Я хотіла сказати, що ви — надто близькі до нього, щоб оцінити його правильно. Часом сторонній людині все видно ясніше й зрозуміліше.

— Я знаю тільки те, що коли тато вирішить мовчати, ніщо не змусить його проказати бодай слово… ніщо. Він цим ледь не пишається.

— То чому ж ви просто не розмовляєте собі так, мовби нічого не відбувається?

— Ми не можемо. Я ж казала — нас паралізує від жаху. Ти сама все зрозумієш, якщо до завтра він не забуде про ту сорочку. Не знаю, як у нього це виходить — але виходить завжди. Ми, певно, і не зважали б так на це, якби він бодай розмовляв. Але ця мовчанка нас виснажує. Ніколи не пробачу татові, якщо він зіпсує завтрашній вечір, такий важливий для нас.

— Сподіваймося на краще, люба.

— Я намагатимуся. І я певна, що ти цьому дуже посприяєш. Мама вважала, що нам слід би запросити ще й Кетрін Брук, але тата це тільки розлютило б. Він її не зносить і, мушу сказати, цим я йому не докоряю. Я й сама не хочу мати з нею справи. Не розумію, як ти можеш бути з нею така приязна.

— Мені жаль її, Трікс.

— Жаль її! Таж вона сама винна, що ніхто її не любить. Різні люди є у світі, це так — але я вважаю, що Саммерсайд цілком міг би прожити й без Кетрін Брук. Злостива нікчемниця!

— Вона чудова вчителька.

— Хіба я не знаю? Я була в її класі. Вона втовкмачувала мені в голову науку й допікала своїми кислими зауваженнями. А як вона вдягається! Тато не зносить вигляду жінки, вдягненої абияк. Каже, що його дратують нехлюї, і він переконаний, що й Бога теж. Мама жахнулася б, якби почула, що я це все тобі розповідаю. Татові вона ще може це пробачити, бо він чоловік. А бідолашний Джонні до нас тепер і носа намагається не потикати, бо тато постійно йому грубіянить. Погідними вечорами я тихенько вислизаю з дому й ми вдвох тиняємося довкруж нашого кварталу, поки геть не змерзнемо.

Коли Трікс пішла, у Енн вихопилося дещо аж надто схоже на полегшене зітхання: отож, щоб піддобрити Ребекку Дью, вона метнулася на кухню попоїсти.

— То ви підете в гості до Тейлорів, га? Надіюся, старий Сайрус поводитиметься як слід. Якби вони його до смерті не боялися, він би й не сердився на них так часто. Не сумнівайтеся, панно Ширлі, він тішиться з тих своїх нападів гніву. А тепер, очевидячки, треба підігріти Цьому Котові молока. Ото розбещена тварина!

10