Розділ шостий

— Гаразд. Тоді слухайте. Ось папірець. Погляньте що там таке?

— Шестизначне число.

— Як ви гадаєте, що це?

— Номер телефону?

— Блискуче. Та не дивіться на мене з такою недовірою. Це не перевірка ваших здібностей, як ви, здається, думаєте. Це номер мого домашнього телефону, тільки читати його треба з кінця. Розумієте?

— Так.

— Гаразд. Зараз ви повернетеся в гараж. А тільки-но будуть якісь важливі новини, знайдіть привід залишити гараж і подзвоніть мені. Ви зрозуміли мене?

— Цілком. Однак часто відлучатися я не зможу, це викликало б підозру…

— І не треба. Досить буде один-два рази на день. Ризикувати не слід. І ще одне: інформувати про все мене особисто. Повторіть, будь ласка.

— Інформувати про все вас особисто, — машинально повторив Александер.

— Запам’ятайте добре, — підкреслив Вюрцбургер, — це надзвичайно важливо. Успіх залежить майже виключно від цього. Отже, у вас є мій номер телефону. Дзвоніть тільки мені. А взагалі будьте німі, як риба.

Невдовзі після Александерового візиту в президіум до кімнати 380 увійшов поліцай з VIII відділу і передав Ульманові синій конверт. Той відразу одніс його Горну, який тільки що повернувся з Целендорфа.

Горн був у поганому настрої: його мучив сильний нежить. Він розпечатав конверт і вийняв звідти двадцятимаркову банкноту і записку. Обережно тримаючи банкноту за ріжок кінчиками пальців, він сховав її у письмовий стіл і підняв на лоб окуляри в чорній оправі — так йому зручніше було читати.

«На банкноті, — хвилюючись, прочитав він у записці, — виявлено відбитки пальців трьох осіб. Ці відбитки збігаються з переданими нам для порівняння відбитками пальців: а) криміналрата доктора Горна; б) криміналкомісара Ірінгса, в) Рудольфа Крамера. Інших відбитків виявити не вдалося. Криміналоберсекретар Бруннер».

«Знову невдача, — розчаровано подумав Горн. — А я чекав хтозна-чого. Невідомий, мабуть, був у рукавичках.

На його місці це зробила б кожна розумна людина. Напевно, так воно й було, бо інакше Ірінгс відразу одніс би банкноту до восьмого відділу. Правда, він мусив зробити це за всяких обставин, адже він не міг знати, чи не тримав її невідомий до зустрічі з ним голими руками… Це недогляд Ірінгса і мій також. Я повинен був подумати про це і підказати Ірінгсу».

Горн дістав банкноту, поклав її разом з запискою в той самий конверт і, сколовши конверт двома скріпками, наказав віднести його у відділ Шнабеля.

Потім він витяг з середньої шухляди жовту папку з написом «№ 19/51. Гараж „Зюд-вест“» і почав перегортати папери. Вюрцбургер ще не повернув йому матеріалів, одержаних із східної зони, але й не повторив вимоги припинити слідство. Можливо, він відчував, що наразився б на впертий опір Горна. Криміналрата гнітила думка, що він — тільки він один — винен у зникненні Ірінгса і що зникнення комісара має якесь відношення до справи гаража «Зюд-вест». Тому він ще заповзятливіше взявся за цю справу; йому було приємно, що всі співробітники відділу перейнялись його завзяттям.

Горн взяв листок паперу і авторучку, щоб зробити короткі виписки з справи, як раптом згадав, що вже доручив цю роботу секретареві. Він покликав Вернера Ульмана, і той ввійшов у кімнату і поклав перед ним старанно складене зведення обвинувальних матеріалів проти гаража «Зюд-вест». Усе викладалося тут пункт за пунктом в строгій хронологічній послідовності. «Не вистачає, власне, тільки показання того хлопця з Магдебурга, якого я допіру відіслав до Вюрцбургера», — винувато подумав Ульман.

«1. Відбитки пальців Йордана, — читав тим часом Горн, — підтверджують його безпосередню участь у потсдамському злочині. Зареєстрований у поліції під номером 609/49. З 1/12 1949 працює автослюсарем у гаражі „Зюд-вест“.