Розділ «Рей Бредбері»

Кульбабове вино

— Вона моя! Що хочу, те з нею і зроблю! Навіщо ви її забрали? Від неї всі мої біди — й безгрішшя, й занепад, геть усе! Ось я її зараз…

— Ні! — вереснув Дуглас.

Та величезні залізні ручиська вже підняли нетривку воскову фігуру проти місяця та зір, розгойдали, розкрутили й з прокльоном метнули, наче з катапульти, — аж у повітрі засвистіло, — просто в яр, і вона гепнулася на звалище, збивши лавину смітя й хмару білої куряви та попелу.

— Ні! — гукнув Дуглас, сидячи на траві й дивлячись туди. — Ні!

Громіздка постать містера Чорні заточилася на самому краю урвища, і йому аж дух забило.

— Хваліть бога, що я не вас туди пожбурив! — гримнув він і непевною ходою подався геть, тоді спіткнувся і впав, зіп'явся на ноги, то бурмочучи щось сам до себе, то регочучи, то лаючись, і врешті зник з очей.

Дуглас сидів край яру і плакав. Потім висякав носа й подивився на брата.

— Вже пізно, Томе. Тато піде нас шукати. Ми мали б бути вдома ще годину тому. Біжи йому назустріч по Вашінгтон-стріт і приведи сюди.

— Невже ти полізеш у яр?

— Тепер, на звалищі, вона вже не належить нікому, і всім до неї байдуже, навіть містерові Чорні. Скажеш татові, чого я його кличу, але хай не думає, що йому доведеться вертатись зі мною та нею і що хтось його побачить. Я понесу її задвірками, і ніхто нічого не знатиме.

— Яка тобі тепер з неї користь, машина ж уся побилася.

— Усе одно не можна покинути її тут саму на дощі, як ти не розумієш, Томе!

— Та певне.

І Том поволі пішов геть.

Дуглас почав спускатися схилом, між купами попелу, брудного паперу та порожніх консервних бляшанок. На півдорозі донизу він спинився й прислухався. Тоді втупив погляд у райдужну сутінь, що оповивала крутосхил попереду.

— Мадам Таро! — погукував він ледь чутно. — Мадам Таро!

Йому здалося, ніби на дні яру в місячному світлі майнула біла рука. То був просто клапоть паперу, що ворухнувся на вітрі. Але Дуглас усе одно подавсь туди…

Міський годинник вибив північ. Майже в усіх будинках уже згасло світло. У домашній майстерні при гаражі двоє хлопців та батько відступили від чаклунки, що сиділа тепер незворушно, як і раніш, у старому лозовому кріслі, а перед нею на покритому цератою ломберному столику були розкладені химерними віялами ченці й блазні, кардинали й кістяки, сонця й комети — старовинні ворожильні карти, яких вона ледь торкалася восковою рукою. Говорив батько.

— …добре все розумію. Коли я був такий, як ви, і з нашого міста від'їжджав цирк, я гасав по всіх усюдах і збирав сотні афіш. А згодом завів кролів і захопився магією. Споруджував на горищі пристрої для ілюзій і потім не міг витягти їх звідти. — Він кивнув головою до чаклунки. — Пригадую, років тридцять тому вона провістила майбутнє і мені. Ну гаразд, почистьте її як слід і йдіть спати. А в суботу змайструємо для неї спеціальний ящик.

Він рушив був до дверей гаража, але Дуглас тихо озвався до нього:

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Кульбабове вино» автора Рей Дуґлас Бредбері на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Рей Бредбері“ на сторінці 113. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи