— Ой! Не печи мені пальці, Дуг, на них же нічого не написано.
— Дивись! — вигукнув Дуглас.
І справді, на білій картці проступили тонкі, мов павутиння, кручені лінії, схожі на химерні завитки літер, що складалися в слова… одне… два… три…
— Горить! — крикнув Том і упустив карту.
— Наступи ногою!
Та поки вони підхопились і стали топтати кам'яну спину старого лева, карта вже догоріла.
— Дуг! Тепер ми ніколи не дізнаємося, що там було написано!
Дуглас тримав на долоні ще теплі чорні пластівці.
— Ні, я бачив. І запам'ятав слова.
Пластівці ледь чутно зашелестіли в його руці й розсипалися на попіл.
— Пригадуєш, навесні ми бачили комедію «Чарлі-втікач», то там потопав один француз і весь час гукав по-французькому: «Secours, secours!»[17]- а Чарлі ніяк не міг зрозуміти. А потім хтось сказав йому, що це означає, і Чарлі стрибнув у воду й врятував того чоловіка. Так от, на карті було це слово — secours, я своїми очима бачив!
— А чому вона написала по-французькому?
— Та щоб містер Чорні не зрозумів, дурний ти!
— Дуг, то був просто водяний знак, його й стало видно, коли ти нагрів карту… — Та, помітивши вираз братового обличчя, Том замовк. — Ну гаразд, не сердься. Щось там наче було схоже на те слово чи на якесь інше. Але ж були й ще якісь слова…
— Були- «мадам Таро»… Томе, тепер я зрозумів! Колись дуже давно і справді була така мадам Таро, відома віщунка. Я навіть бачив її портрет в енциклопедії. До неї приїздили люди з усієї Європи. Ну як, дійшло до тебе? Думай, Томе, думай!
Том знову сів левові на спину й подивився в кінець вулиці, де мерехтіли вогні Галереї.
— Та невже вона і є справжня мадам Таро?
— Авжеж! Сидить собі в скляному ящику під усіма тими червоними та блакитними шовками й під старим напіврозтопленим воском! Може, давно-давно хтось її приревнував чи зненавидів, отож і залив воском та замкнув навіки в цій в'язниці, а потім вона переходила від лиходія до лиходія й нарешті через сотні років опинилася тут, у Грінтауні, в штаті Іллінойс, і, замість ворожити європейським королям, мусить працювати за нікчемні мідяки!
— Ти кажеш — лиходії? То й містер Чорні?..
— Прізвище — Чорні, сорочка в нього чорна, штани чорні, краватка теж чорна. І в кіно всі лиходії завжди в чорному, хіба ні?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Кульбабове вино» автора Рей Дуґлас Бредбері на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Рей Бредбері“ на сторінці 109. Приємного читання.
TextBook