— Ця мадам Таро, як я й казав, справді провіщала багатіям долю, смерть і всяке таке, але одного разу вона дуже схибила: провістила Наполеонові поразку й смерть, та ще просто у вічі! Отож…
Він замовк і знову подивився крізь запорошену шибу на невиразну постать чаклунки, що нерухомо сиділа в своєму скляному ящику.
— Secours, — прошепотів Дуглас. — Отож Наполеон згадав про музей мадам Тюссо[18] і звелів кинути чаклунку Таро в розтоплений віск, і оце тепер…
— Диви, Дуг, що він там робить!.. Якась у нього палиця в руках, чи що.
Так воно й було. Громіздка постать містера Чорні погрозливо метнулася до скляного ящика. Брутально лаючись, він почав вимахувати великим мисливським ножем перед обличям чаклунки.
— Він напався на неї тому, що вона одна в цьому бісовому вертепі схожа на живу людину, — сказав Том. — Але він нічого їй не зробить. Ось-ось сам упаде й засне.
— Е ні,- відказав Дуглас. — Він знає, що вона попередила нас і що ми прийдемо її рятувати. А йому страх як не хочеться, щоб ми викрили його таємне лиходійство, ото він, мабуть, і надумав знищити її раз і назавжди.
— Звідки йому знати, що вона нас попередила? Ми ж і самі цього не знали, поки не пішли звідти.
— Він кидав у проріз монети й примусив її зізнатися. Вона ж не може збрехати на тих картах з черепами та кістками. Хоч-не-хоч, а мусить казати правду, отож, напевне, й дала йому карту з двома маленькими рицарями, такими собі хлопчиками, зрозумів? А це ж ми і є, з дубцями в руках, і йдемо просто сюди.
— Остання монета! — гримнув містер Чорні в Галереї. — Ось я вкидаю її і востаннє питаю тебе. Кажи, хай тобі чорт! Чи матиму я бодай якийсь зиск з цієї клятої Галереї, чи мушу визнати, що збанкрутував? Ти така ж, як і вся бісова жінота, сидиш і мовчиш, наче риба, а людина тут конає з голоду! Ану, дай карту!.. Ага! Зараз подивимось… — І він підніс карту до світла.
— Ой, Томе! — видихнув Дуглас. — Готуйсь!
— Ні! — гарикнув містер Чорні. — Брешеш ти! Брешеш! Ось тобі! - І торохнув кулаком по ящику.
Дощем сипонули скалки, сяйнули, мов падучі зірки, і поринули в темряву. Тепер чаклунка сиділа беззахисна, спокійно і незворушно чекаючи другого удару.
— Не треба! — заволав Дуглас і стрімголов кинувся у двері. — Містере Чорні!..
— Дуг! — крикнув Том.
Почувши крик, містер Чорні рвучко обернувся. Безтямно звів руку з ножем, немовби замірився вдарити. Дуглас заціпенів. Та містер Чорні тільки блимнув витріщеними очима, а тоді крутнувся й повільно повалився горілиць на підлогу — так повільно, що, здавалося, падав цілу вічність, — і з правої його руки випав ліхтарик, а з лівої сріблястою рибиною вислизнув ніж.
Том обережно ввійшов до темної Галереї і втупився очима в простерте на підлозі тіло.
— Дуг, він що — помер?
— Ні, просто його так вразило віщування мадам Таро. Бачиш, він увесь наче ошпарений. Певно, на тихкартах було щось жахливе.
Власник Галереї хропів на підлозі. Дуглас позбирав розкидані ворожильні карти й, тремтячи, сховав їх до кишені.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Кульбабове вино» автора Рей Дуґлас Бредбері на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Рей Бредбері“ на сторінці 111. Приємного читання.
TextBook