Жилявка повела Живчика до того самого вогнища, яке він помітив ще з повітря. Воно було величезне, жарке і горіло на вивищеній над землею кам’яній платформі посередині селища. Живчик здивовано озирнувся. Хоча сипав густий сніг, жодна сніжинка не впала на саме селище. Теплова баня від палаючого вогнища була така потужна, що весь сніг танув, навіть не торкаючись землі.
Навколо вогнища квадратом стояли чотири довгі виносні столи, накриті для обіду.
— Сідай де бачиш, — сказала Жилявка і сама плюхнула за стіл. Живчик сів поруч із нею і втупився просто в ревуче полум’я. Хоч жар від вогню був неабиякий, усі до одної колоди трималися землі.
— Про що ти зараз думаєш? — почув він крізь задуму Жилявчин голос. Живчик зітхнув.
— Там, звідки я прийшов, — сказав він, — ми палимо летючим деревом — світляком, сон-деревом, розумієш? Воно добре горить, але палити його треба у печі. Я… я ще ніколи не бачив такого вогню просто неба.
— Ти хотів би зайти в дім? — занепокоїлася Жилявка.
— Та ні, — заперечив Живчик, — я не це мав на увазі. Тут добре. Вдома, ну, там, де я ріс, коли стає холодно, всі ховаються по своїх домівках. І коли погода псується, стає так самотньо.
Живчик не став додавати, що й решту часу йому також бувало доволі самотньо.
Тим часом усі лави вже заповнились, і на далекому кінці починали розносити першу страву. Тільки зачувши апетитний запах, Живчик зрозумів, який він голодний.
— Мені знайомий цей запах, — сказав він. — Що це?
— По-моєму, суп із тілдеровою ковбасою, — пояснила Жилявка. Живчик подумки всміхнувся. Авжеж! Цей суп був делікатесом для дорослих, яким вони ласували в Окострельну ніч. Щороку хлопець запитував себе, яка вона на смак. І тепер ось-ось він це з’ясує.
— Забери ліктики, любий, — почувся голос із-за спини. Живчик озирнувся. То була літня жінка з ополоником у правій руці та круглим горщиком у лівій. Побачивши Живчика, вона відсахнулася, усмішку з її обличчя наче вітром здуло, і вона коротко зойкнула.
— Мара!
— Не хвилюйтеся, Ба-Татум, — заспокоїла її Жилявка, схиляючись над старою. — Це Живчик. Він прийшов із Застороні. То йому ми маємо завдячувати, що Хрящ залишився живий.
Стара вирячилась на Живчика.
— То це ти повернув нам Хряща? — запитала вона.
Живчик кивнув головою. Стара торкнулася свого чола і вклонилась.
— Ласкаво просимо, — промовила Ба-Татум. Потім вона звела високо вгору обидві руки і гучно торохнула ополоником по горщику.
— Тихо! — зажадала стара, видершись на лаву і обводячи поглядом застиглі в очікуванні обличчя. — Серед нас присутній хоробрий хлопець на ім’я Живчик. Він порятував нашого Хряща і повернув його до нас. Я хочу, щоб усі ви піднесли келихи і привітали його.
За всіма столами живолупи — старе й мале — звелися, торкнулися своїх чіл, піднесли келихи і гукнули:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «У нетрях Темнолісу» автора Пол Стюарт на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Пол Стюарт, Кріс Рідел У нетрях Темнолісу“ на сторінці 16. Приємного читання.
TextBook