Розділ «Пол Стюарт, Кріс Рідел У нетрях Темнолісу»

— І скоро вони будуть у вас знову? — врешті запитав він.

— Повітряні пірати? — перепитав Хрящ і похитав головою. — Востаннє вони були тут не так уже й давно. Тож якийсь час іще можна не чекати.

Живчик зітхнув. На нього раптом налягла страшенна втома. Жилявка побачила, як злипаються хлопцеві повіки. Дівчина взяла його за руку.

— Гайда, — сказала вона, — тобі треба відпочити. Ма-Татум покаже, де лягти.

Цього разу Живчик не опирався. Зібравши останні сили, поплентався він за Жилявкою та Хрящем до їхньої хижі. Усередині якась жінка вимішувала в мисці щось червоне на колір. Коли вони зайшли, вона підвела голову.

— Живчику! — вигукнула вона і витерла руки об фартух. — Я так хотіла тебе побачити! — вона жваво підійшла до Живчика, обійняла його куцими пухкими руками. Її чоло вперлося у підборіддя Живчика.

— Дякую тобі, Блідолицику, — схлипнула вона. — Красно тобі дякую.

Потім вона відвернулась і краєчком фартуха почала терти очі.

— Не звертай уваги. Я просто дурна стара баба…

— Ма-Татум, — звернулася до неї Жилявка, — Живчикові треба поспати.

— Я бачу, — озвалась та. — Я вже постелила ще одну постіль у гамаку. Та спочатку… є кілька важливих речей, які я… — вона заходилася моторно порпатися в комоді, і незабаром приміщення наповнилось усім тим, чого вона не шукала.

— Ага, ось! — нарешті вигукнула Ма-Татум і вручила Живчикові теплу хутряну накидку. — Приміряй-но, — припросила вона.

Живчик накинув дарунок поверх своєї шкуратянки. Як на нього шита!

— Тепло! — здивувався Живчик.

— Шкіра волорога, — сказала вона Живчикові, стягуючи накидку спереду поворозками. — Наша робота, — додала вона, — не на продаж.

— Живчику, — звернулася вона до хлопця охриплим голосом, — мені б хотілося, щоб ти прийняв цю річ на знак моєї вдячності за те, що ти повернув Хряща додому живим і неушкодженим.

Живчик був схвильований до глибини душі.

— Дякую, — промовив він, — я...

— Спробуй її на дотик, — попросив Хрящ.

— Що? — не зрозумів Живчик.