Розділ «МАЙСТЕР НА ВСІ РУКИ»

Часто можна почути, що в наш час кустар-самоук повністю зжив себе, та це не так. Його можна знайти. Де? Та хоча б на острові Манхеттен, просто треба знати, де шукати. У тих кварталах, де низька орендна платня, а правила протипожежної безпеки зовсім відсутні, у підвалі будинку чи на горищі занедбаного магазину притулилась його крихітна, захаращена різним мотлохом майстерня. Нехай він не робить скрипок, годинників із зозулею, музичних скриньок – він такий самий умілець, яким був завжди, і кожен виріб, що виходить з його рук, неповторний. Він не ворог механізації: під стружками на його верстаті ви виявите робочий інструмент з електричним приводом. Це сучасний кустар. І він завжди існуватиме, майстер на всі руки, який, сам того не підозрюючи, створює часом безсмертні шедеври.

Майстерня Ганса Мюллера займала просторе приміщення у глибині колишнього пакгаузу неподалік від Куїнсборо-Брідж. Вікна та двері споруди були забиті, її скоро мали знести, а Ганса от-от попросити звідти. Єдиний хід у майстерню вів через запущене подвір’я, яке вдень слугувало автомобільною стоянкою, а вночі – місцем збору підростаючих злочинців.

Робота, якою тепер був зайнятий Ганс, не одного його баварського предка змусила б почухати потилицю. Десять років тому він і сам би страшенно здивувався. А почалося все з того, що один прогорілий клієнт приніс йому за виконане замовлення замість грошей телевізор… Ганс без особливого ентузіазму прийняв цю винагороду. І не тому що зараховував себе до людей старомодних, які не любили телебачення. Просто він не уявляв собі, коли зможе знайти час дивитись цю трикляту штуку. «Нічого, – вирішив Ганс, – в разі чого продам цю штуковину кому-небудь, п’ятдесят баксів за неї завжди дадуть. От тільки погляну, що вона показує…»

Він повернув ручку, на екрані з’явились рухливі картинки, і Ганс Мюллер пропав. У паузах між рекламами йому відкривався світ, про існування якого він і не підозрював, – світ бойових космічних кораблів, екзотичних планет і дивних народів, світ капітана Зіппа, командира «Космічного легіону». І лиш коли нудний опис переваг диво-каші «Кранч» змінився майже таким самим нудним двобоєм боксерів, які, мабуть, перед виходом на ринг підписали пакт про ненапад, він зрештою струсив із себе телечари.

Ганс був простакуватий чоловік. Він завжди любив казки, а це як раз і були такі казки, про які навіть брати Грімм не могли би і мріяти! І Ганс Мюллер передумав продавати телевізор.

Минув не один тиждень, поки вгамувався його наївний захват. Тепер Ганс уже критично дивився на обстановку телевізійного світу майбутнього. Він був у своїй галузі художником і відмовлявся вірити, що через сто років смаки деградують до такої міри. Уява замовників рекламної передачі гнітила його. Ганс був не дуже високої думки й про зброю, якою користувались капітан Зіпп та його вороги. Ні, він не намагався зрозуміти принцип дії портативного дезінтегратора, його тільки дивувало, чому цей дезінтегратор має бути таким величезним. А одяг, а інтер’єри космічних кораблів? Вони виглядають неправдоподібно! Звідки він міг це знати, спитаєте? Гансу завжди було притаманне почуття доцільності, воно негайно далося взнаки й у цій новій для нього галузі.

Ми вже сказали, що Ганс був простим чоловіком. Але простаком його не можна було назвати. Почувши, що на телебаченні платять непогані гроші, майстер сів за свій робочий стіл.

Його ескізи відзначались небувалою достовірністю та реалізмом, у них не було й тіні тої фальші, яка почала вже діставати навіть найзавзятіших шанувальників капітана Зіппа.

Контракт був підписаний негайно. Щоправда, Ганс висунув свої умови. Він трудився виключно з любові до мистецтва: на це його ставлення не вплинув навіть той факт, що зараз він заробляв більше грошей, ніж будь-коли раніше у своєму житті. І Ганс заявив, що він не потребує ніяких помічників і що працюватиме у своїй маленькій майстерні. Його справа – ескізи та зразки, а масове виготовлення може відбуватися й в іншому місці. Він – кустар.

Усе йшло якнайкраще. За шість місяців капітан Зіпп цілком змінився і став предметом заздрощів усіх постановників «космічних опер». В очах глядачів це були вже не вистави про майбутнє, а саме майбутнє. Новий реквізит надихав навіть акторів. Після вистав вони часто поводились як мандрівники в часі, раптом перенесені в сиву давнину, яким страшенно незручно через відсутність найзвичайнісіньких для них предметів повсякденного вжитку.

Ганс про це не знав. Він продовжував захоплено працювати, відмовляючись зустрічатися з ким би то не було, крім продюсера, та вирішуючи всі питання по телефону. Він і далі дивився телевізійні передачі, і це дозволяло йому перевірити, чи не спотворюють там його ідеї. Єдиним видимим знаком зв’язку Ганса Мюллера з далеко нефантастичним світом комерційного телебачення був ящик маїсових пластівців, що стояв у куті майстерні – подарунок вдячного замовника реклами. Ганс чесно проковтнув одну ложку диво-каші, після чого з полегшенням згадав, що гроші йому платять не за те, щоб він їв цю гидоту…

У неділю пізно ввечері Ганс Мюллер саме закінчував зразок нового гермошолома; раптом він відчув, що в майстерні є ще хтось крім нього. Він повільно повернувся до дверей. Вони були зачинені. Як вони примудрилися відчинити їх так безшумно? Біля дверей, дивлячись на нього, непорушно стояли двоє. Ганс відчув, як серце тікає у п’яти, і поквапом мобілізував усю свою мужність. Добре, що тут зберігається тільки невеличка частка його грошей. А може, це якраз і погано? Вони ж тоді взагалі озвіріють!..

– Хто ви? – спитав він. – Що вам тут треба?

Один з пришельців рушив до нього, другий лишився біля дверей, не зводячи очей з майстра. Обидва були в нових пальто, низько насунуті на лоб капелюхи не дозволяли роздивитись обличчя. Надто добре одягнуті, сказав собі Ганс, щоб скидатись на злодюжок.

– Не хвилюйтесь, містере Мюллер, – відповів перший незнайомець, легко читаючи його думки. – Ми не бандити, ми представники влади. З контррозвідки.

– Не розумію…

Незнайомець поліз у схований під пальто портфель і вийняв з нього пачку фотографій. Порившись у них, він вийняв одну.

– Ви завдали нам чимало клопоту, містере Мюллер. Два тижні ми розшукували вас, ваші роботодавці ніяк не хотіли дати нам вашої адреси. Ховають вас від конкурентів. Та так чи інакше, ми тут, і ми хотіли б, щоб ви відповіли на кілька запитань.

– Я не шпигун! – обурено відповів Ганс, зрозумівши, про що йдеться. – Ви не маєте права! Я лояльний американський громадянин!