Розділ «МАЙСТЕР НА ВСІ РУКИ»

Гість проігнорував це. І показав Гансу фотографію.

– Впізнаєте?

– Так. Це інтер’єр космічного корабля капітана Зіппа.

– Він придуманий вами?

– Так.

Ще одна фотографія.

– А це?

– Це марсіанське місто Палдар, вид зверху.

– Ваша вигадка?

– Звісно, моя! – гнів змусив Ганса забути про обережність.

– А це?

– Це протонна рушниця. Хіба погано?

– Скажіть, містере Мюллер, усе це ваші власні ідеї?

– Так, я не краду в інших.

Перший незнайомець підійшов до свого товариша. Кілька хвилин вони перемовлялись так тихо, що Ганс нічого не міг розібрати. Нарешті вони ніби досягли згоди. «Нарада» скінчилась раніше, ніж до Ганса дійшло, що непогано було б вдатися до послуг телефону.

– Дуже прикро, – звернувся до нього незнайомець, – але схоже, що хтось порушив правила секретності. Можливо, це сталося чисто випадково, навіть несвідомо, проте суті справи це не міняє. Ми зобов’язані провести дізнання. Прошу йти за нами.

Він сказав це так владно і суворо, що Ганс покірливо зняв з вішака пальто і став одягатись. Повноваження гостя не викликали в нього жодних сумнівів, він навіть не попросив його пред’явити посвідчення. Неприємно, що й казати, та йому нічого було боятись. Ганс згадав оповідання про письменника-фантаста, який ще на самому початку війни з дивовижною точністю описав атомну бомбу. Коли ведеться стільки досліджень, подібні інциденти неминучі. Цікаво, який секрет він розголосив, сам того не відаючи?

У дверях він оглянувся й кинув погляд на майстерню та незнайомців, що прямували позаду нього.

– Це безглузда помилка, – сказав Ганс Мюллер. – Якщо я й показав у програмі щось секретне, то це чистий збіг. Я ніколи не робив нічого такого, що б викликало невдоволення ФБР…

І тут уперше пролунав голос другого незнайомця; він говорив якоюсь дивною англійською мовою, з незвичним акцентом.