Холлі закочує очі. Джером повертається до Ходжеса, той зітхає і киває.
— Вона має рацію. Тут є місце. Я заплачу штраф.
Джером вивертає кермо праворуч. «Мерседес» зачіпає крило машини, що стоїть перед ними, після чого з поштовхом заїжджає на тротуар. Наближається перша поштова скринька. Джером повертає ще далі праворуч, уже повністю покинувши проїжджу частину. Лунає глухий удар, коли машина з боку водія збиває поштову скриньку зі стовпа, потім несамовитий скрегіт, коли частина з пасажирського боку проходить по металевій сітці. За нею жінка в шортах і купальнику на бретельках підстригає лужок. Вона кричить на них, коли пасажирським боком німецький підводний човен Холлі здирає знак «СТОРОННІМ, ЗЛИДАРЯМ І ТОРГОВЦЯМ ВХІД ЗАБОРОНЕНО», і, продовжуючи волати, біжить до під’їзної доріжки. Потім зупиняється, прикриває долонею очі від сонця і, примружившись, вдивляється в них. Ходжес бачить, що в неї ворушаться губи.
— От дідько, — вигукує Джером. — Вона запам’ятовує твій номер.
— Продовжуй їхати. — каже Холлі. — Їдь, їдь, їдь. — І без будь-якого переходу: — Червоні Губи — це Морріс Белламі. Так його звуть.
Тепер уже на них кричить регулювальник. Дорожні робітники, які розкопували трубу, що проходить під дорогою, витріщаються. Деякі сміються. Один підморгує Джерому й пальцями зображує в повітрі пляшку. Потім вони залишилися позаду. «Мерседес» вивалюється назад на проїжджу частину. Оскільки транспорт, що йде в Норт Сайд, застряг біля ремонтних робіт, шлях попереду благословенно порожній.
— Я перевірила міські податкові архіви, — говорить Холлі. — Під час убивства Джона Ротстайна в 1978 податки по 23 будинку на Сикоморовій вулиці платила Аніта Елейн Белламі. «Гугл» на її ім’я видав понад п’ятдесят результатів, вона, типу, відомий учений, але тільки одне посилання мені стало в нагоді. Її син був засуджений і сів у в’язницю за зґвалтування з обтяжуючими обставинами того ж року. Саме тут, у цьому місті. Йому дали довічне. Тут є його фотографія. Ось. — Вона передає iPad Ходжесу.
На світлині зі статті з новин Морріс Белламі зображений, коли спускається сходами будівлі суду, яку Ходжес добре пам’ятає, хоча п’ятнадцять років тому його замінили бетонним чудовиськом на Гавернмент-сквер. Белламі супроводжують два детективи. Одного з них Ходжес пригадує. Пол Емерсон. Хороший поліцейський, давно на пенсії. Він у цивільному костюмі, як і другий детектив, але цей накинув плащ на руки Белламі, щоб приховати кайданки на його руках. Белламі теж в костюмі, і це означає, що фотографію зроблено або під час процесу, або одразу після оголошення вироку. Знімок чорно-білий, що робить контраст між блідою шкірою і темними губами Белламі тільки помітнішим. Це виглядає майже так, ніби на ньому губна помада.
— Це напевно він, — говорить Холлі. — Ставлю шість тисяч баксів, якщо ти подзвониш до в’язниці, виявиться, що він вийшов.
— Не буду сперечатися, — говорить Ходжес. — Скільки ще до Сикоморової, Джероме?
— Десять хвилин.
— Точно або в кращому випадку?
Джером неохоче відповідає:
— Ну, може, трохи «в кращому випадку».
— Добре, давай хутчіше й спробуй ні в кого не врі…
Дзвонить мобільник Ходжеса. Це Піт. Він задихається.
— Ви дзвонили в поліцію, містере Ходжес?
— Ні. — До цього часу в поліції вже, напевно, знають номери машини Холлі, але повідомляти про це Піту не обов’язково. Піт схвильований ще більше, ніж раніше. Він майже не при собі.
— Не дзвоніть їм. Ні в якому разі. У нього моя сестра. Він каже, що, якщо не отримає записників, уб’є її. Я віддам їх йому.
— Піте, не…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Що впало, те пропало» автора Стівен Кінг на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина 3 Пітер і вовк“ на сторінці 62. Приємного читання.