Ні, вона пам’ятає і ще щось. Щось щодо загадкових грошей.
«Я збиралася поговорити з Пітом про це, — думає вона. — Отримати від нього відповіді. Я грала в солітер на комп’ютері Тома, просто гаяла час, чекаючи його повернення, а потім…»
Потім чорнота.
Тепер цей жахливий біль у неї в голові, як безперервне грюкання дверима. Це навіть гірше за мігрень, напади якої у неї іноді трапляються. Навіть гірше, ніж народжувати дитину. Вона намагається підвести голову, їй це вдається, але весь світ починає входити і виходити з неї разом з ударами її серця, спершу всмоктуючись, потім розквітаючи, і кожне коливання супроводжується такою пекельної агонією…
Вона дивиться вниз і бачить, що ліф її сірої сукні зробився брудно-фіолетовим. Вона думає: «Господи, це багато крові. У мене що, був удар? Якийсь крововилив у мозок?»
Звичайно ж, ні. Звичайно ж, адже тоді б уся кров залишилася всередині. Але, що б це не було, їй потрібна допомога. Потрібно викликати швидку, але вона не може змусити свою руку потягнутися за телефоном. Вона підводиться, тремтить і падає назад на підлогу.
Десь поблизу вона чує зойк від болю, потім плач, який вона впізнає завжди, навіть вмираючи (що, підозрює вона, зараз і відбувається). Це Тіна.
Їй вдається підвестися, спираючись на залиту кров’ю руку, достатньо, щоб виглянути у вікно. Вона бачить людину, яка тягне Тіну сходинками чорного ходу надвір. Руки Тіни зв’язані за спиною.
Лінда забуває про біль, забуває про швидку допомогу. Якийсь чоловік проник до її будинку й викрадає доньку. Вона мусить його зупинити. Треба викликати поліцію. Вона намагається підвестися на обертове крісло за столом, але спочатку їй вдається тільки пошкребти руками по сидінню. Рвучко підводиться, сідає, і на якусь мить біль стає настільки сильним, що все навколо ніби затягується білим серпанком, але вона щосили чіпляється за свідомість, намагаючись вчепитися за підлокітники. Коли в очах прояснюється, вона бачить, що людина відчиняє хвіртку і виштовхує Тіну. Тягне її, як вівцю на бійню.
— Поверни її! — кричить Лінда. — Не ображай мою дівчинку!
Але тільки в думках. Коли вона намагається підвестися, крісло повертається, і пальці відпускають підлокітники. Світ навколо темніє. Вона чує моторошне сипіння і, перш ніж свідомість відключається, встигає подумати: «Невже це зі мною?»
45
Після кільця все виявляється зовсім не так райдужно. Замість відкритої дороги вони бачать скупчення транспорту та два помаранчевих покажчики. Один «ПОПЕРЕДУ РЕГУЛЮВАЛЬНИК». Другий «ДОРОЖНІ РОБОТИ». Ціла черга машин чекає, поки регулювальник пропускає транспорт із центрального району. Після трьох хвилин очікування, кожна з яких здалася їм годиною, Ходжес пропонує Джерому їхати бічними вулицями.
— Я б залюбки, але ми тут заблоковані. — Він указує великим пальцем собі за спину, де вже вишикувалася довжелезна, мало не до самого кільця, черга машин.
Холлі весь цей час сиділа, схилившись над iPad і барабанячи пальцями по екрану. Тепер вона підводить голову.
— Їдь по тротуарах, — вимовляє вона і знову повертається до свого диво-планшета.
— Там поштові скриньки, Холліберрі, — говорить Джером. — Та ще он попереду паркан-рабиця. Не думаю, що вистачить місця.
Вона кидає вперед ще один короткий погляд.
— Досить. Можеш трохи подряпатися, але для машини це не вперше. Поїхали.
— Хто платитиме штраф, якщо мене заарештують за водіння по-чорному?[131] Чи не ти?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Що впало, те пропало» автора Стівен Кінг на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина 3 Пітер і вовк“ на сторінці 61. Приємного читання.