Розділ «Частина 3 Пітер і вовк»

За двадцять хвилин четверта.

Тепер немає необхідності паркуватися на жовтому бордюрі. Батьки, які в очікуванні дітей заставили машинами весь простір навколо школи, роз’їхалися. Автобуси теж поїхали. Ходжес, Холлі та Джером сидять у «Мерседесі» седані, який колись належав кузині Холлі Олівії. Його використали як знаряддя для вбивства під час бійні біля Міського Центру, але наразі ніхто з них про це не думає. Їхні думки про інше, переважно про сина Томаса Сауберса.

— У хлопця, може, і неприємності, але треба визнати, що він швидко метикує, — видає Джером. Просидівши в машині десять хвилин недалеко від «Сіті драг», він увійшов до аптеки й переконався, що хлопчисько, за яким йому доручили стежити, зник. — І професіонал не спрацював би так чисто.

— Еге ж, — погоджується Ходжес. Хлопчик, як виявилося, міцний горішок. Куди міцніше, ніж літаковий злодій містер Медден. Ходжес не став розпитувати аптекаря, та в цьому й не було потреби. Піт отримував там ліки за рецептами роками, він знає аптекаря, а аптекар знає його. Пацан вигадав якусь дурну історію і, коли аптекар дозволив йому вийти через чорний хід, накивав п’ятами.

— Що тепер? — запитує Джером.

— Гадаю, потрібно йти додому до Сауберса. У нас був крихітний шанс не вплутати в цю справу його батьків, як просила Тіна, але, як на мене, він тільки-но наказав довго жити.

— Вони, напевно, уже здогадуються, що це був він, — говорить Джером. — Ну, тобто, вони ж одна родина.

Ходжес хоче сказати на це: гірший за будь-якого сліпого, той, хто не хоче бачити[122], але лише знизує плечима.

Холлі поки що в розмову не втручалася, а просто сиділа за кермом свого чотириколісного лінкора, склавши руки на грудях і легенько постукуючи пальцями по плечах. Тепер вона повертається до Ходжеса, який розвалився на задньому сидінні.

— Ти запитав Піта про записник?

— Не було можливості. — Холлі просто схибнулася на цьому записникові, і йому потрібно було запитати, хоча б для того, щоб її заспокоїти. Тільки насправді йому навіть на думку це не спало. — Він прийняв рішення піти й швидко звалив. Навіть мою візитівку не взяв.

Холлі вказує на школу.

— Гадаю, нам слід поговорити з Ріккі-хіппі. — І, коли ніхто не відповідає: — Будинок Пітера нікуди не подінеться. Не полетить і крізь землю не провалиться.

— Гадаю, це не зашкодить, — говорить Джером.

Ходжес зітхає.

— І що ми йому скажемо? Ваш учень знайшов чи вкрав купу грошей і став виплачувати батькам щомісячну допомогу? Батькам про це має стати відомо раніше, ніж якомусь учителеві, який, напевно, невтямки ні про що. І розповісти їм повинен сам Піт. Для початку, його сестра зможе нарешті заспокоїтися.

— Але, якщо він ускочив у якусь халепу, і не хоче, щоб вони про це дізналися, але все одно хоче з кимось поговорити… з кимось дорослим… — Зараз Джером на чотири роки старший, ніж був, коли допоміг Ходжесу розкрутити справу Брейді Хартсфілда, він досить дорослий, щоб голосувати й легально купувати алкогольні напої, але й досить молодий, щоб пам’ятати, як це бути сімнадцятирічним і несподівано зрозуміти, що ти вляпався у великі неприємності. Коли таке трапляється, у тебе виникає бажання поговорити з кимось, хто багато пережив на своєму віку і багато бачив.

— Джером має рацію, — зауважує Холлі й знову повертається до Ходжеса. — Давай поговоримо з учителем і дізнаємося, чи не радився він з ним про що-небудь. Якщо він запитає, навіщо нам це потрібно…

— Звичайно, запитає, — говорить Ходжес. — І я не можу вимагати, щоб він нікому не казав про нашу розмову. Я ж не адвокат.

— І не священик, — додає Джером, від чого легше не стає.