Розділ «Частина 3 Пітер і вовк»

— Можеш сказати йому, що ми друзі родини, — твердо каже Холлі. — І це правда. — Вона відчиняє дверцята.

— У тебе є передчуття? — запитує Ходжес. — Угадав?

— Так, — каже вона. — Послане з небес.

— Це Холлі-чуйка. Тепер ходімо.

25

Поки вони піднімаються широкими східцями парадних сходів і проходять під гаслом «ОСВІТА — ЦЕ СВІТОЧ ЖИТТЯ», двері «Рідкісних видань Ендрю Халлідея» знову відчиняються, і в магазин заходить Піт Сауберс. Він рушає головним проходом, потім зупиняється, насупившись. Чоловік за стійкою не містер Халлідей. Багато в чому його навіть можна назвати протилежністю містера Халлідея. Блідий, а не рум’яний (крім губ, вони у нього дивно червоні), сивий, а не лисий, і худий, а не товстий. Майже худий. Святий Боже, Піт очікував, що його сценарій провалиться, але не настільки швидко.

— Де містер Халлідей? У мене з ним призначена зустріч.

Незнайомець посміхається.

— Так, звичайно. Тільки він не назвав мені твоє ім’я. Сказав, просто молодий хлопець. Він чекає на тебе у своєму кабінеті. — І це правда. Певною мірою. — Просто постукай і заходь.

Піт трохи розслабляється. Можна зрозуміти, чому Халлідей не хоче проводити таку важливу зустріч тут, де будь-хто, кому потрібна стара копія «Убити пересмішника», може зайти й перервати їх. Він обережний, думає наперед. Якщо Піт не робитиме те саме, зникне й той малий шанс вийти сухим із ​​води, який у нього ще є.

— Дякую, — говорить він і йде між високими книжковими шафами углиб магазину.

Як тільки він проходить повз стійку, Морріс підводиться, тихо й безшумно йде до дверей, перевертає табличку з «ВІДЧИНЕНО» на «ЗАЧИНЕНО».

Потім замикає їх.

26

Секретарка Нортфілдської середньої школи з цікавістю дивиться на трійцю пізніх відвідувачів, але нічого не запитує. Можливо, вона вирішує, що це родичі якогось несумлінного учня прийшли захищати свого телепня. Ким би вони не були, це головний біль Гові Рікера, а не її.

Вона перевіряє магнітну дошку, вкриту різнобарвними ярликами, і каже:

— Він ще має бути у себе в класі. Триста дев’ятий кабінет на третьому поверсі, тільки спершу, будь ласка, загляньте у віконце, перевірте, чи не займається він з кимось. Сьогодні в нього конференція до четвертої, і наприкінці навчального року багато учнів йдуть до нього за допомогою з річними роботами або просять додатково позайматися.

Ходжес дякує їй, і вони піднімаються нагору. Їх кроки луною розносяться порожніми сходами. Чути, як десь унизу квартет грає «Зелені рукави»[123]. Нагорі гучний чоловічий голос радісно вигукує: «Ти продув, Мелоун!»

Кабінет 309 знаходиться посередині коридору на третьому поверсі. Тут містер Рікер у строкатій візерунчастій сорочці з розстебнутим коміром і приспущеною краваткою розмовляє з дівчиною, яка театрально розмахує руками. Рікер підводить очі, бачить, що до нього відвідувачі, і знову зосереджується на дівчині.

Відвідувачі стоять біля стіни, завішаної оголошеннями про літні гуртки, літні семінари, літні табори, випускний бал. Коридором підстрибцем проходять дві дівчинки, обидві в софтбольних кофтинах і кепках. Одна з них перекидає з руки в руку кетчерську рукавичку, наче печену картоплину щойно з багаття.