Розділ «Частина 2 Давні приятелі»

— До. Але незадовго. — Відповідає вона без вагань.

— І п’ять сотень надходили щомісяця, — уточнює Холлі.

— Іноді трохи швидше, тижнів за три, іноді довше. Коли грошей не було більше місяця, батьки починали думати, що це й усе. Одного разу, пам’ятаю, ми чекали тижнів зо шість, і тато тоді ще сказав мамі: «Гарненького потрошку, і на тому спасибі».

— Коли це було? — Холлі подається вперед, очі горять, пальці завмерли. Ходжес обожнює, коли вона така.

— М-м-м… — Тіна морщить лоба. — Точно, десь близько дня мого народження. Коли мені виповнилося дванадцять. Піт тоді на моє свято не прийшов, тому що це було на весняних канікулах, і його друг Рорі запросив його поїхати до Дісней Ворлд[72]. Це був поганий день народження, бо я йому заздрила, що він поїхав, а я…

Вона замовкає, дивиться спочатку на Барбару, потім на Ходжес, нарешті на Холлі, яку вона, схоже, уже призначила мамою-качкою.

— Тому тоді гроші затрималися! Так? Тому що він був у Флориді!

Холлі дивиться на Ходжеса, ледь помітна посмішка торкає куточки її губ, потім вона знову зосереджує увагу на Тіні.

— Імовірно. І завжди двадцятками й п’ятдесятками?

— Так, я багато разів бачила ці гроші.

— І коли вони перестали надходити?

— Минулого вересня. Приблизно, коли в школі почалися заняття. Тоді прийшла ще й записка, щось на кшталт: «Це останнє, на жаль, більше не буде».

— А як ти сказала братові про свої підозри щодо нього?

— Незабаром після цього. Він так і не зізнався, але я знаю, що це він. Можливо, це я винна зі своїми теревенями про Чапел-ридж… А він говорив, шкода, що грошей немає, і як він хотів би, щоб я вступила… Напевно, він щось накоїв і тепер шкодує, але вже занадто пізно-о-о!

Вона знову починає плакати. Барбара обіймає її і щось заспокійливо мугикає. Пальці Холлі знову починають рухатися, але більше нічим своєї заклопотаності вона не видає, вона занурена в роздуми. Ходжес так й уявляє, як у її голові обертаються шестерні. У нього є свої питання, але поки що він воліє, аби розмову вела Холлі.

Коли плач Тіни заспокоївся до шмигання носом, Холлі заговорила:

— Ти сказала, що коли одного вечора зайшла до нього, він сидів із записником і якось дивно повівся. Він поклав його під подушку?

— Так.

— Це було ближче до закінчення грошей?

— Думаю, так.