Розділ «Частина 2 Давні приятелі»

— Це Тіна. Вона раніше жила на Гановер-стрит, за рогом від нас. Вона хоче наступного року зі мною перейти в Чапел-ридж. Тіно, це Білл Ходжес. Він може допомогти тобі.

Ходжес злегка нахиляється, щоб простягнути руку білій дівчині, яка так само сиділа на кушетці. Вона спочатку відсахується, потім несміливо тисне руку. Відпустивши її, починає плакати.

— Не треба було мені приходити. Піт мене вб’є.

«От дідько», — думає Ходжес і дістає з коробочки на столі кілька серветок, але не встигає дати їх Тіні, бо Барбара вихоплює їх у нього з руки й витирає дівчинці очі. Потім знову сідає на кушетку й обіймає її.

— Тіно, — говорить Барбара, причому досить суворо, — ти прийшла до мене й сказала, що тобі потрібна допомога. Це допомога. — Ходжес здивований тим, як зараз вона схожа на свою матір. — Просто розкажи йому те, що розповіла мені.

Барбара повертається до Ходжеса.

— Моїм про це ані слова, Білле. Холлі теж. Якщо розкажеш татові, він розповість Тіниному татові, і тоді у її брата справді будуть неприємності.

— Поки не будемо про це. — Ходжес витягує з-за столу обертове крісло, воно сидить там міцно, але йому це вдається. Йому не хочеться, щоб його й перелякану подругу Барбари розділяв стіл, через що він був би надто схожим на директора школи. Ходжес сідає, затискає руки між колінами й посміхається Тіні. — Давай почнемо з твого повного імені.

— Тіна Аннетт Сауберс.

Сауберс. Десь у пам’яті тихо дзвякає дзвіночок. Одна зі старих справ? Можливо.

— Що тебе турбує, Тіно?

— Мій брат украв гроші. — Пошепки. Очі знову переповнюються сльозами. — Можливо, багато грошей. І він не може їх повернути, тому що їх уже немає. Барбарі я розповіла, бо знала, як її брат допоміг зупинити того психа, який поранив нашого тата, коли той псих хотів підірвати концерт у МАК. Я подумала, раптом Джером зможе допомогти мені, він же навіть спеціальну медаль отримав за хоробрість. Його й по телевізору показували.

— Так, — каже Ходжес. Холлі теж мали показувати по телевізору; вона виявила не менше хоробрості, та вони й запрошували її, тільки на цьому етапі свого життя вона швидше б проковтнула очищувач для водостічних труб, ніж встала б перед телекамерою, щоб відповідати на запитання.

— Тільки Барбс сказала, що Джером у Пенсільванії, і замість нього я мушу поговорити з вами, тому що ви раніше працювали в поліції. — Вона дивиться на нього величезними, повними сліз очима.

Сауберс, розмірковує Ходжес. Так, добре. Імені його він згадати не може, але прізвище забути важко, і він знає, чому дзвякнув той дзвіночок у пам’яті. Сауберс був одним із постраждалих біля Міського Центру, коли Хартсфілд в’їхав у натовп бажаючих влаштуватися на роботу.

— Спочатку я хотіла поговорити з тобою сама, — вставляє Барбара. — Ми так із Тіною домовилися. Ну, типу, знаєш, прощупати тебе й зрозуміти, чи захочеш ти допомагати. Але сьогодні Тінсі прийшла до мене в школу, і вона була така засмучена…

— Тому що з ним гірше! — вибухає Тіна. — Я не знаю, що сталося, але з того часу, як він відростив ці дурнуваті вуса, з ним щось коїться! Він розмовляє уві сні — я чую його, — він худне, у нього знову прищики з’явилися — на уроці здоров’я вчителька каже, що це може бути через стрес, — і… і… Мені здається, іноді він плаче. — Це, схоже, її вражає, ніби вона не може опанувати таке, як це її старший брат може плакати. — Що як він щось собі заподіє? Ось чого я насправді боюся, бо підліткові самогубства це велика проблема!

«Ще цікаві відомості з уроку здоров’я», — думає Ходжес. Хоча це справді так.

— Вона не вигадує, — каже Барбара. — Це дивовижна історія.

— Так давай її послухаємо, — підхоплює Ходжес. — З самого початку.