Розділ «Стівен Кінг Чотири сезони»

— Едді! — занепокоєно озвалася до нього Сондра. — Що з тобою?

— Татко вдавився, татко вдавився, — радісно оголосила крихітка Норма й стала допомагати матері, коли та заходилася ляскати Еда долонею по спині. Але Ед майже не відчував ударів. Виряченими очима він досі витріщався на газету.

— Едді, що таке? — знову поцікавилася Сондра.

— Він! Він! — прогорлав Ед, стромляючи пальцем у газету, та так наполегливо, що пробив нігтем усю секцію А. — Цей чоловік! Лорд Пітер!

— Господи, та що ти таке го…

— Це дід Тода Боудена!

— Що? Воєнний злочинець? Едді, не дурій!

— Але це він! — замалим не простогнав Ед. — Господи Ісусе всемогутній, це ж він!

Сондра Френч пильним поглядом подивилася на фотографію.

— Анітрохи він не схожий на Пітера Вімзі, — зрештою ухвалила вердикт вона.

28

Тод, блідий, мов стіна, сидів на дивані між батьком і матір’ю.

Навпроти них розсівся сивуватий чемний детектив на прізвище Ричлер. Перед тим Тодів батько запропонував був подзвонити в поліцію, але Тод зробив це сам — хрипким ламким голосом, як тоді, коли йому було чотирнадцять.

Він закінчив свій переказ. Говорив механічно й безбарвно, до нестями налякавши цим Моніку. Так, справді, йому невдовзі мало виповнитися вісімнадцять, та все одно багато в чому він залишався маленьким хлопчиком. Це залишить у його душі шрам на все життя.

— Я читав йому… ой, не знаю. «Тома Джонса». «Млин на Флосі». Нуднющий такий був. Я думав, ми його ніколи не дочитаємо. Якісь оповідання Готорна — я пам’ятаю, йому особливо припав до душі «Великий кам’яний лик» і «Молодий Браун». Ми почали «Записки Піквікського клубу», але йому не сподобалося. Сказав, що Діккенс смішний лише тоді, коли серйозний, а «Піквікський клуб» якийсь пустотливий. Він так і сказав — «пустотливий». Але найкраще нам пішов «Том Джонс». Обом сподобався.

— І це було чотири роки тому, — уточнив Ричлер.

— Так. Я забігав до нього завжди, коли випадала нагода, але в старших класах нас возили автобусом через усе місто… деякі хлопці організували тимчасову команду, у бейсбол грати… більше домашки загадували… ну знаєте… усе разом навалилося.

— У тебе було менше часу.

— Менше часу, так. У старших класах було набагато важче вчитися… заробляти такі оцінки, щоб потім у коледж потрапити.

— Але Тод у нас дуже здібний учень, — майже на автоматі втрутилася Моніка. — Він закінчив школу салютатором. Ми так пишаємося ним.