Розділ без назви (3)

— Саме так. Проблема в тому, що мій син дещо замалий на зріст для свого віку, а Еббі Векслер… м-м…

— Надто огрядний і високий для свого віку, — каже Джек. — Для задираки — це просто ідеально.

— Ви знаєте Еббі Векслера?

— Ні, але я бачив його сьогодні вранці. Він був із вашим сином і ще двома хлопцями.

Дейл підстрибує у кріслі, а Фред Маршалл випускає невидиму битку.

— Коли це було? — запитує Дейл.

— Де? — одночасно запитує Фред Маршалл.

— На Чейз-стрит, близько десяти хвилин по восьмій. Я приїхав, щоб забрати Генрі Лайдена з роботи й відвезти додому. Коли ми були на виїзді з міста, хлопці виїхали велосипедами на дорогу просто переді мною. Ваш син мені сподобався, містере Маршалл, він видався мені чудовою дитиною.

Широко розплющені очі Фреда Маршалла свідчать про те, що якась надія, свого роду сподівання, з’являються, немов примара; Дейл заспокоюється.

— Усе збігається. Це, мабуть, якраз перед тим, як Тай поїхав від них. Якщо він поїхав.

— Або вони зірвалися й поїхали, залишивши його самого, — каже батько Тая. — Вони завжди їздили на велосипедах швидше за Тая, тож іноді, розумієте… вони дражнили його.

— Гналися вперед, залишаючи його самого, — каже Джек.

Похмурий кивок бідолашного батька, Фреда Маршалла, говорить про принизливе дитинство його сина. Джек пам’ятає лихе вороже обличчя і зведений угору палець Еббі Векслера й те, як його здивував дивний засіб самозахисту хлопчика. Дейл сказав, що помітив частку брехні в історії хлопців, але для чого їм брехати? Хай би якою була на те причина, ініціатором брехні, швидше за все, був Еббі Векслер. А інші двоє його підтримали. На мить відкинувши третю думку, Джек каже:

— Я хочу поговорити з хлопцями, перш ніж ти випровадиш їх додому. Де вони?

— Кімната для допитів угору сходами. — Дейл показує пальцем на стелю. — Том проведе тебе нагору.

Кімната нагорі, здається, призначена для того, щоб здобувати зізнання через нудьгу і розпач: світло-сірі стіни, сірий металевий стіл, одне вузьке вікно, немов щілина в стіні замку. Коли Том Лунд заводить Джека в кімнату для допитів, у нього складається враження, що четверо присутніх там уже підкорилися її свинцевій атмосфері. Боббі Дюлак оглядає їх та перестає барабанити олівцем по столу, а потім каже:

— Так! Ура, Голлівуд. Дейл казав, ви приїдете. — Навіть має не надто впевнений вигляд у цій похмурій кімнаті.

— Ви хочете допитати цих хуліганів, лейтенанте?

— Лишень хвилинку.

Двоє з трьох цих хуліганів сидять за іншим краєм стола і з острахом дивляться на Джека, коли той підходить до Боббі Дюлака, неначе побоюються, що він запроторить їх до тюремної камери. Слова «допитати» і «лейтенант» створили ефект свіжого канадського крижаного вітру. Еббі Векслер скоса дивиться на Джека, намагаючись триматися стійко, Ронні Мецгер сидить поруч із ним і, вирячивши очі, крутиться на стільці. Третій хлопчик, Тіджей Реннікер, схилив голову на схрещені руки і, здається, спить.