Розділ без назви (3)

Це і так багато, цього більше ніж достатньо. Коли Лунд повертається і веде його до кабінету, Джек думає: «Я тут не для того, щоб бути вашим спасителем». Така думка миттєво спричиняє в нього почуття провини.

Лунд стукає, відчиняє двері, щоб повідомити про прихід Джека, показує, щоб той заходив, а сам зникає, мов привид. Він залишається непоміченим обома чоловіками, оскільки вони, підвівшись зі стільців, зосереджено дивляться на обличчя гостя — один із очевидною вдячністю, а другий з тим самим почуттям, але вкупі з цілковитою безпорадністю, змушуючи Джека відчувати ще більшу незручність.

— Дякую, що погодилися приїхати, — каже Фред Маршалл після того, як Дейл познайомив їх, — я вам дуже вдячний. Це все, що я можу… — Він простягає праву руку, що збоку нагадує рукоятку помпи. Коли Джек подає руку у відповідь, на обличчі Фреда Маршалла з’являється більше нових емоцій. Він ловить руку Джека, здається, ловить так, як тварина хапає свою жертву. Міцно ручкається безліч разів. Його очі наповнені слізьми. — Я не можу… — Маршалл забирає руку й витирає сльози з обличчя. Тепер його мокрі очі виражають чутливість. — Чоловіче добрий, — каже Фред, — ви навіть не уявляєте, який я радий, що ви тут, містере Сойєр. Чи називати вас лейтенант?

— Можна просто Джек. Чому б вам обом не розповісти мені, що сьогодні сталося?

Дейл показує на стілець, усі троє сідають; болюча, проте, по суті, звичайна історія Фреда, Джуді й Тайлера Маршалла починається. Фред говорить першим, розповідає все досить детально. За його версією, відважну жінку із серцем левиці, люблячу дружину і матір зламали незрозумілі негаразди, які спричинили багатогранні зміни в її організмі, що виявлялися в розладах і симптомах дивацтва, які її недолугий егоцентричний чоловік не хотів помічати. Вона белькотала абсурдні слова, писала божевільні нісенітниці на аркушах нотатника, пхала їх до рота й намагалася проковтнути. Вона заздалегідь передбачила трагедію, що і вибило її з колії. Звучить безглуздо, але егоцентричний чоловік думає, що це правда. Так і є, він думає, що це правда, адже міркує над цим відтоді, як уперше розповів Дейлу, і хоча це звучить дико, проте в цьому є певний сенс. Інакше як іще можна пояснити це все? Отже, він думає, що він думає, що його дружина почала втрачати розум, бо знала заздалегідь, що Рибак наближається. Як на нього, то таке досить можливо. Наприклад, хоробра стривожена дружина знала, що її чудовий, гарний син зник, ще до того, як її дурнуватий егоцентричний чоловік, котрий пішов на роботу, неначе це був звичайний день, розповів їй про велосипед. Це було вагомим підґрунтям його слів. Гарний маленький хлопчик пішов із трьома своїми друзями, але повернулись лише троє друзів, а велосипед «Швін» його маленького синочка та одну з його зношених кросівок офіцер Денні Чеда знайшов на тротуарі біля притулку Макстона.

— Денні Чіта? — запитує Джек, який так само, як і Фред Маршалл, починає думати, що він думає про багато тривожних речей.

— Чеда, — каже Дейл і називає прізвище по буквах.

Дейл розповідає власну, значно коротшу версію історії. У розповіді Дейла Ґілбертсона хлопчик поїхав кататися на велосипеді та зник, очевидно, у результаті викрадення з тротуару перед притулком Макстона. Це все, що Дейл знає, проте він переконаний, що Джек Сойєр зможе заповнити більшість прогалин.

Джеку Сойєру, на котрого уважно дивляться обоє чоловіків у кімнаті, потрібен деякий час, щоб упорядкувати три думки, які він зараз обмірковує. Перша — це, власне, не стільки думка, скільки висновок, у якому криється думка з того моменту, як Фред Маршалл потис йому руку та промовив «чоловіче добрий»: Джек ловить себе на думці, що йому подобається цей тип — несподіваний поворот у сюжеті сьогоднішнього вечора. Фред Маршалл справляє на нього таке ж враження, як хлопець із постера на жителів маленького провінційного міста. Розмісти його фото на рекламних щитах із продажу нерухомості — і багато хто купить додатковий будинок у Мілуокі або Чикаґо. Маршалл дружелюбний, має красиве обличчя та струнке тіло бігуна, що свідчить про відповідальність, порядність, вихованість і добросусідство, скромність і щире серце. Чим більше Фред Маршалл звинувачує себе в недолугості й егоїзмі, тим більше він подобається Джеку. А чим більше він йому подобається, тим більше Джек співчуває його жахливій долі, тим більше хоче йому допомогти. Джек приїхав у відділок, очікуючи, що зреагує на Дейлового друга як поліцейський, але його рефлекси копа від бездіяльності значно заіржавіли. Він реагує як пересічний громадянин. Джек чудово знає, що копи рідко ставляться по-товариськи до цивільних осіб, які опиняються в центрі розслідування злочину, а на ранніх стадіях — ніколи. (Підґрунтям до такої реакції стала думка, що Фред Маршалл не буде нічого приховувати від того, з ким він у хороших стосунках.)

Доки Джек розкладає третю думку по поличках, він озвучує другу, яка є одночасно і думкою копа, і думкою пересічного громадянина і яка є виявом заіржавілих рефлексів копа.

— Велосипеди, які я бачив надворі, належать друзям Тайлера? Хтось їх зараз допитує?

— Боббі Дюлак, — каже Дейл. — Я говорив з ними, коли вони щойно прийшли, проте так нічого й не допитався. З їхніх слів, вони були всі разом на Чейз-стрит, а тоді Тайлер поїхав від них сам. Вони стверджують, що нічого не бачили. Можливо, і справді не бачили.

— Але думаєш, вони знають більше?

— Їй-богу, так і є. Але я не знаю, що, в біса, це може бути, до того ж їх треба відправити додому, перш ніж батьки почнуть сердитись.

— Хто вони, як їх звати?

Фред Маршалл складає пальці докупи, неначе тримається за ручку невидимої бейсбольної битки.

— Еббі Векслер, Тіджей Реннікер і Ронні Мецгер. Це діти, з якими Тай тинявся цього літа. — За цими словами криється натяк на незадоволення.

— Звучить так, неначе ви сприймали їх як не найкращу компанію для свого сина.

— Та ні, — каже Фред, упіймавши себе на внутрішньому протиріччі між бажанням сказати правду і вродженим бажанням уникати виявів несправедливості. — Я б не був таким категоричним. Еббі, схоже, — задирака, а інші двоє, можливо, трохи… відсталі в розвитку? Я сподіваюся… точніше, сподівався… Тай зрозуміє, що він кращий за них, і проводитиме свій вільний час із дітьми свого, розумієте…

— Свого рівня.