Розділ без назви (3)

Ні, для Енді Рейлсбека третій поверх готелю «Нельсон» — це те що треба. У нього є своя плитка, у нього є пляшка самогону, у нього є чотири колоди «Байсікл», і він розкладає пасьянс тими вечорами, коли в нього безсоння.

Сьогодні ввечері містер Рейлсбек зробив три чашки супу «Ліптон», оскільки хоче запросити Ірвіна Тронберрі, щоб повечеряти й побазікати. Можливо, потім вони завітають у сусідні двері «Лаккі» і візьмуть пива. Він дивиться на суп і бачить, що той повільно кипить, відтак він вдихає аромат пари і киває. Також у нього є крекери, які добре поєднуються із супом. Він залишає кімнату, щоб піднятися сходами і постукати у двері Ірві, але те, що він бачить у коридорі, змушує його заклякнути на місці.

Літній чоловік у бахматому синьому халаті тікає з підозрілою швидкістю. З-під поли халата видніються білі, як живіт коропа, пописані вузлуватими венами ноги незнайомця. На лівій нозі — пухнастий чорно-жовтий капець. Права нога в нього боса. Хоча наш новий друг не може сказати точно, оскільки перед ним лише спина, але йому здається, що він не схожий ні на кого зі знайомих Енді.

Крім того, проходячи вздовж головним коридором третього поверху, він швидко і сильно смикає за кожну ручку. Як тюремний наглядач. Або злодій. Клятий злодій.

Видно, що це чоловік похилого віку, старший за Енді, зодягнений так, начебто має лягати в ліжко, але Енді на те не зважає, він цілковито впевнений, що це крадій. Навіть боса нога не доводить, що тип мав би бути в приміщенні, а не прийти з вулиці. Енді розтуляє рота, щоб крикнути щось на кшталт: Я можу вам допомогти? або Ви шукаєте щось?, а тоді передумує. У нього з’являються певні передчуття з приводу цього типа і пов’язані вони з тим, як незнайомець несеться коридором і смикає кожну ручку, та й не тільки. Це передчуття небезпеки і темряви. Халат дивака має кишені, Енді бачить це, в одній з них може бути захована зброя. Злодії не завжди озброєні, але…

Стариган завертає за ріг і зникає. Енді замислено стоїть там, де й стояв. Якби в нього в номері був телефон, він, мабуть, подзвонив би вниз і попередив Морті Файна, але в нього немає апарата. То що ж робити?

Після нетривалих внутрішніх дебатів він прямує коридором і заглядає за ріг. Тут немає виходу, лише троє дверей номерів: № 312, № 313 і наприкінці № 314, єдиний не порожній номер у тупику. Чоловік із № 314 проживає тут з весни, але все, що Енді про нього знає, це як його звати: Джордж Поттер. Енді запитував про Поттера обох, і Ірві, і Гувера Далрімпла, але Гувер нічого не знає про нього, Ірві теж.

— Ти маєш знати, — заперечив Енді. Ця розмова відбувалась десь наприкінці травня — на початку червня, приблизно в той час, коли зачинився бар на першому поверсі. — Я бачив вас у «Лаккі», коли ви разом пили пиво.

Ірві з притаманним йому цинізмом звів одну кудлату брову.

— Ти бачив, як я пив із ним пиво? Та хто ти такий? — дратівливо запитав він. — Моя клята дружина?

— Я просто кажу. Коли п’єш пиво з людиною, то про щось говориш…

— Зазвичай, можливо. Але не з ним. Я сів, замовив келих пива і насолоджувався власними думками. Я спитав: «Що думаєте про “Брюерс” цього року?» І він відповів: «Вони відстій, як і минулого. Я слухаю “Кабс” по своєму рах-діо…»

— Це він так сказав «Рах-діо»?

— А хто, я? Ти коли-небудь чув, щоб я казав «рах-діо»? Я кажу «радіо», як і всі нормальні люди. Ти слухаєш чи ні?

— Не схоже, ніби тут є що слухати.

— Твоя правда, друже: «Я слухаю “Кабс” по своєму “рах-діо”, і для мене цього досить. Коли я був дитиною, ми з батьком завжди їздили до Ріґлі». Тож я дізнався, що він із Чикаґо, і більше нічого.

Спершу Енді подумав, що клятий злодій, котрого він випадково побачив у коридорі третього поверху, це і був Поттер, але містер Джордж Відлюдник Поттер високий, як тополя, і має близько шести футів чотирьох дюймів зросту та гарне, хоча і трохи сиве волосся. Містер Один Капець — нижчий. Згорблений, як жаба. (Отруйна жаба, одразу ж з’являється в голові Енді.)

Він там, — думає Енді. — Клятий злодій у номері Поттера, можливо, порпається в шухлядах, шукаючи невеличкий таємний запас. П’ятдесят чи шістдесят доларів, скручених і загорнутих у шкарпетку, як я це зазвичай роблю. Або краде радіо Поттера. Його кляте «Рах-діо».

Ну, ну то й що? Ти проходив повз Поттера в коридорі, ввічливо казав йому «доброго ранку» або «доброго дня», а у відповідь отримував неввічливе бурчання. Нуль, іншими словами. Ти бачив його в «Лаккі», він сидів сам, пив пиво подалі від музичного автомата. Енді думав, що можна було б сісти поруч і взяти по келиху пива, випити разом — Ірві вже одного разу спробував, з короткої розмови têt-à-têt мало що вийшло, — але який толк з того, якщо при цьому не поточити ляси. Чому заради старого буркотуна, котрий цього навіть не оцінить, Ендрю Рейлсбек має наражати себе на ризик, адже на нього може впасти гнів отруйної жаби в халаті?

Ну…