Розділ без назви (3)

— То ви кажете, що бачили те, що вона називає Потойбіччям?

— Так, хай як важко було в це повірити.

— Ви можете навіть заприсягтись могилою матері?

— Присягаюсь могилою матері.

— Ви були там? Це був не сон, ви справді там були?

— Улітку, коли мені було дванадцять.

— Я зміг би туди піти?

— Напевно, ні, — каже Джек.

Це неправда, оскільки Фред міг би потрапити на Території, якби Джек узяв його із собою, але Джек хоче зачинити ці двері якомога щільніше. Він може собі уявити Джуді в іншому світі, а Фред — це зовсім інша річ. Джуді вже більше ніж заслужила на подорож на Території, тоді як Фред досі не може повірити в їхнє існування. Джуді почуватиметься там як удома, а її чоловік вчепиться, як реп’ях, і доведеться там панькатися з ним, як із Річардом Слоутом.

— Шкода, — каже Фред. — Якщо не заперечуєте, я б хотів знову зупинитися на вершині.

— Було б дуже добре, — каже Джек.

Фред доїжджає до найвищої точки пагорба, перетинає шосе і зупиняється на узбіччі, встеленому гравієм, з іншого боку дороги.

Замість того щоб вийти з авто, він показує на портфель на Джекових колінах:

— Там те, що ви хочете мені показати?

— Так, — каже Джек. — Я збирався показати вам це раніше, але після того, як ми зупинилися тут уперше, я хотів зачекати, що скаже Джуді. І я радий, що так вчинив. Тепер вам буде все набагато зрозуміліше, Те, що ви чули, пояснює щонайменше половину того, як я це знайшов.

Джек натискає кнопку, розкриває портфель, з-під блідої шкіряної підкладки витягує кепку з написом «Брюерс», яку він знайшов сьогодні вранці.

— О Боже, — налякано каже Фред, — Це… це?.. — Він дивиться всередину і видихає, побачивши ім’я сина.

Він різко переводить погляд на Джека.

— Це Тайлерова. Святі Небеса, це Тайлерова! О Боженьку! — Він притискає кепку до грудей і двічі глибоко вдихає, досі дивлячись на Джека. — Де ви це знайшли? Як давно?

— Я знайшов її на дорозі сьогодні вранці, — каже Джек. — У тому місці, яке ваша дружина називає Потойбіччям.