Розділ без назви (3)

— Алло? — І після паузи: — Хай би хто це був, говоріть зараз або замовкніть навіки. — Джек дивиться на нього, а потім знову на дорогу. Вони під’їжджають до «Ройз Стор», де перший покупець купує найкращу зелень. — Так, Дейле. Це справді твій шановний… — Генрі слухає, трохи супиться і ледь усміхається. — Я в Джековому пікапі, з Джеком, — каже він. — Джордж Ретбун не працює сьогодні зранку, тому що KDCU транслює річний марафон в Ла-Рів…

Він прислухається, а тоді каже:

— Якщо це «Нокіа», а це, як я розумію за формою і звучанням, саме так, то вона швидше цифрова, ніж аналогова. Зачекай. — Він дивиться на Джека. — Твій мобільний, — говорить він, — це «Нокіа»?

— Так, але чому…

— Тому що цифрові телефони нібито важче підслухати, — каже Генрі й повертається до слухавки. — Я даю Джеку. Я впевнений, він зможе все пояснити. — Генрі простягає телефон, чинно складає руки на колінах і дивиться у вікно, неначе розглядає пейзажі.

І, можливо, так і є, — думає Джек. — Можливо, якимось дивним способом, як фруктовий рукокрилий кажан.

Він повертає на узбіччя Шосе-93. По-перше, він не любить стільникових телефонів, бо вважає їх невільницькими браслетами двадцять першого століття, до того ж абсолютно ненавидить говорити по телефону за кермом. Крім того, Ірма Френо нікуди не дінеться.

— Дейле? — каже він.

— Де ти? — Дейл запитує, а Джек усвідомлює, що Рибак теж чимось зайнятий на даний момент.

Сподіваюся, це не ще одна мертва дитина, — думає він. — Тільки не це, тільки не зараз, будь ласка.

— Чому ти з Генрі? Фред Маршалл також із вами?

Джек повідомляє його про зміну в планах і збирається продовжити, коли Дейл робить паузу.

— Хай би що ти зараз робив, я хочу, щоб ти підняв свій зад і їхав до місця, яке називається «Смачно в Еда», що біля «Ґольца». Генрі може допомогти тобі знайти дорогу. Рибак подзвонив у відділок, Джеку, він подзвонив на «911». Сказав нам, що тіло Ірми Френо саме там. Ну, не так уже й багатослівно, але сказав, що вона справді там.

Дейл мало не лепече. Джек це помічає, як будь-який хороший лікар звертає увагу на симптоми пацієнта.

— Ти мені потрібен, Джеку. Я справді…

— Саме туди ми і збиралися, — каже Джек спокійно, хоча вони наразі вже їдуть туди, просто сидять у машині на узбіччі, і їх час від часу проминають авто, що рухаються по Шосе-93.

— Що?

Сподіваючись, що Дейл і Генрі мають рацію щодо переваг зв’язку цифрових технологій, Джек розповідає начальнику поліції Френч Лендінґа про ранкову посилку, усвідомлює, що Генрі його уважно слухає, хоча й досі дивиться у вікно. Він розповідає Дейлу, що кепка Тая Маршалла була зверху на коробці, пір’я та ступня — всередині.

— Святі… — захекавшись, каже Дейл. — Святі небеса.

— Скажи мені, що ти зробив? — запитує Джек, і Дейл відповідає.