Розділ без назви (3)

Дейл дивиться на годинник: 8 : 26.

— Давай, Томе, — каже він. — Рухайся. Tempus fugit[4].

У Навіженого Угорця ще ніколи справи не йшли так добре, для нього все складається якнайкраще. Навіть Деббі Андерсон не відмовилась почергувати в диспетчерській. Але, попри все, голос із телефонної розмови женеться за ним. Хрипкий, скрипучий, з легким акцентом, якого може нахапатись будь-який мешканець цього куточка світу. Нічого незвичного. Проте він гнітить його. Не тому, що тип назвав його підтирайлом, — нічні суботні п’яниці називали його й гірше — а щось інше. «Є батоги в пеклі й ланцюги в шайол». «Мене звати Легіон». І таке інше. «Аббала». Що таке «аббала»? Арнольд Грабовський не знає. Він лише знає, що це слово викликає в нього погані відчуття і страх. Це слово неначе із книги заклинань, слово, яке, можливо, вживається, щоб покликати демона.

Коли він тремтить від страху, є лише одна людина, яка може його заспокоїти, — його дружина. Він пам’ятає, що Дейл наказав йому не розповідати нікому про те, що відбувається, і розуміє чому, але шеф точно не мав на увазі Паулу. Вони одружені вже двадцять років, і Паула зовсім не така, як решта людей. Вона ніби часточка його.

Отже (швидше для того, щоб розвіяти свій поганий стан і нервове тремтіння, а не для того, щоб попліткувати; дозвольмо Арнольду хоча б таким чином виправдатися), Навіжений Угорець припускається жахливої помилки, довірившись розсудливості дружини. Він телефонує Паулі й розповідає їй, що говорив із Рибаком менше ніж півгодини тому. Так, справді, з Рибаком! Він розповідає їй про тіло, яке нібито чекає на Дейла і Тома Лунда у «Смачно в Еда». Вона запитує, чи з ним усе гаразд. Її голос тремтить від страху і хвилювання, але Навіжений Угорець вважає, що це цілком природно, оскільки й сам відчуває те саме. Вони ще трохи поговорили, і коли Арнольд вішає слухавку, він почувається трохи краще. Жах від грубого дивного голосу з телефоної розмови трохи відходить.

Паула Грабовська — сама розсудливість. Вона розповіла лише двом своїм найкращим подругам про дзвінок Рибака до Арні та про тіло у «Смачно в Еда» і змусила їх обох заприсягтися тримати все в таємниці. Обидві сказали, що нізащо нікому нічого не розкажуть, — ось чому вже через годину, навіть швидше ніж викликали поліцію штату, медичних і кримінальних експертів округу, всі знали, що поліція знайшла місце здійснення масових вбивств у «Смачно в Еда». Півдюжини вбитих дітей.

Можливо, і більше.

10

Коли патрульний автомобіль з Томом Лундом за кермом мчить по Сед-стрит до Чейз, не вмикаючи блималок і сирен, Дейл витягує гаманець і починає порпатися в задній кишеньці: візитки, які йому хтось давав, кілька пошарпаних фотографій, кілька маленьких клаптиків паперу, вирваних із записника. На одному з них він знаходить те, що шукає.

— Що ви робите, босе? — запитує Том.

— Не твоє собаче діло. Просто веди машину.

Дейл хапає з підставки телефон, кривиться й витирає залишки чийогось напудреного пончика, а потім без особливої надії набирає номер мобільного телефону Джека Сойєра. Він усміхається, коли після четвертого дзвінка піднімають слухавку, але усмішку змінює ніяковий похмурий погляд. Він знає цей голос і впізнає його, але…

— Алло? — каже той, хто, вочевидь, узяв слухавку стільникового телефону Джека. — Хай би хто це був, говоріть зараз або замовкніть навіки.

Тепер Дейл знає точно. Він одразу впізнав би цей голос, якби був удома або в кабінеті, але за даних обставин…

— Генрі? — Каже він, усвідомлюючи, що звучить безглуздо, проте нічого не може із цим вдіяти. — Дядьку Генрі, це ти?

Джек їде за кермом свого пікапа через міст над річкою Тамарак, коли з кишені його штанів чується дратівливе щебетання мобільного телефону. Він витягує його і злегка постукує ним по руці Генрі.

— Займись цим, — каже він. — Мобільний телефон викликає рак мозку.

— То мене, отже, не шкода.

— Певною мірою, так.

— Це те, що мені подобається в тобі, Джеку, — каже Генрі й недбало бере телефон.