Розділ без назви (3)

— З ким я поїду, Дейле?

— Приїжджай сам, — каже Дейл. — Чому б тобі не приїхати на службовому авто? Але, Арні, якщо ти залишиш цей стіл, не дочекавшись, щоб хтось тебе змінив, ти шукатимеш нову роботу вже завтра.

— О, не хвилюйтеся, — промовляє Грабовський.

Угорець він чи ні, але говорить він зі шведським акцентом. Воно й не дивно, оскільки Централію, у якій він виріс, раніше називали Шведським Містом.

— Давай, Томе, — каже Дейл. — Візьмемо із собою комплект для збору доказів…

— А… босе?

— Що, Арні? — Звичайно ж, маючи на увазі: «Що ще?»

— А треба телефонувати поліціянтам Брауну і Блеку?

Денні Чеда і Пем Стівенс хихотять. Том посміхається. Але Дейлу не до сміху. Його серце вже і так опустилось, а тепер воно неначе ліфтом знижується ще нижче. Підвал, леді і джентльмени, — хибні надії ліворуч, втрачені мотиви — праворуч. Остання зупинка, всі на вихід.

Перрі Браун і Джефф Блек. Він забув про них, як смішно. Браун і Блек, котрі тепер точно заберуть його ж справу від нього самого.

— Вони досі в мотелі «Парадіз», — говорить далі Навіжений Угорець, — хоча, думаю, хлопці з ФБР поїхали до Мілуокі.

— Я…

— І округу. — Угорець безжально веде далі. — Не забудьте їх. Мені викликати медичних експертів чи автофургон для збирання доказів?

Автофургон — це синій «Форд Еконолайн», обладнаний усім необхідним — від гіпсу, який швидко застигає, — щоб зробити зліпок відбитків слідів, до роликової відеостудії. Для відділку поліції Френч Лендінґа це велика розкіш.

Дейл стоїть непорушно, схиливши голову, похмуро дивиться на підлогу. Вони заберуть справу від нього, з кожним словом Грабовського це ставало дедалі зрозуміліше. Але раптом він розуміє, що хоче зробити все сам. Незважаючи на те, як він це все ненавидить і як воно його лякає, він прагне цього всім серцем. Рибак — це монстр, але він монстр не округу, не штату і не Федерального бюро розслідувань. Рибак — монстр Френч Лендінґа, монстр Дейла Ґілбертсона, і те, що він хоче сам займатись цією справою, не має нічого спільного з питанням особистого престижу чи, навіть теоретично, питанням залишитися на посаді. Він хоче так, бо Рибак — це злочин проти всього, чого прагне Дейл, чого потребує і в що вірить. Це речі, про які не можна говорити без банальності й безглуздості в голосі, але це — правда. Він відчуває дурнувату злість на Джека. Якби Джек прийшов на допомогу раніше, можливо…

Якби бажання були кіньми, жебраки могли б їздити верхи. Він повинен повідомити округ, хоча б для того, щоб викликати судмедекспертів на місце злочину, так само як і мусить повідомити поліцію штату, власне детективів Брауна і Блека. Так, але не раніше ніж він сам усе побачить на полі, за «Ґольцом». На те, що залишив Рибак. Не раніше, чорт забирай. І, можливо, просунеться на вагомий крок у справі цього виродка.

— Простеж, щоб хлопці поїхали з інтервалом п’ять хвилин, — каже він, — як я й казав. Тоді виклич Деббі в диспетчерську. Змусь її подзвонити в поліцію округу і штату. — Здивоване обличчя Арнольда Грабовського ледь не змушує Дейла крикнути, але він якимось чином повертає собі спокій: — Я хочу потягнути час.

— А, — каже Арні, а тоді, коли до нього справді доходить, каже: — А!

— І не кажи нікому іншому, крім наших хлопців, про дзвінок чи куди ми поїхали. Нікому. Інакше може початися паніка. Зрозумів?

— Абсолютно, босе, — каже Угорець.