Розділ без назви (3)

— З «7-11», — відповідає Навіжений Угорець, і Дейл чує рохкання Денні Чеди. Іншими словами, недалеко від того місця, де зник хлопчик Маршаллів. — Я щойно говорив із містером Раяном Пателем, продавцем. Він каже, що цей номер належить таксофону надворі перед магазином.

— Він бачив, хто дзвонив?

— Ні. Його не було, він приймав доставку пива.

— Ти переконаний, що це не був сам Патель.

— Так, у нього був індійський акцент. Сильний. Тип, що телефонував на «911»… Дейле, ви ж чули його. Він звучав, як будь-хто.

— Що відбувається? — запитує Пем Стівенс. Вона запитує про те, про що кожен із них хотів би запитати. — Що сталося?

Вирішивши, що так буде найшвидше, Дейл ще раз вмикає гучномовець із записом розмови.

Запала тривожна тиша, Дейл вимовляє:

— Я поїду до «Смачно в Еда». Томе, ти поїдеш зі мною.

— Так, сер! — каже Том Лунд.

Хвилювання хворобливо позначилось на його обличчі.

— Мені треба ще чотири патрульні авто, щоб супроводжували мене.

Його мозок неначе наполовину закляк, і організовував він усе це машинально. У мене добре виходить організовувати порядок дій, — думає він, — але виникають деякі труднощі, щоб упіймати бісового психа-вбивцю.

— Усі по двох. Денні, ти і Пем, у першому авто. Поїдете через п’ять хвилин після того, як поїдемо ми з Томом. Через п’ять хвилин, і жодних блималок чи сирен. Ми маємо тримати все в таємниці настільки довго, наскільки можливо.

Денні Чеда і Пем Стівенс поглядають одне на одного, кивають, а тоді зосереджують увагу на Дейлі. Дейл дивиться на Арнольда Навіженого Угорця Грабовського. Він визначає ще три пари, закінчуючи Дітом Джесперсоном і Боббі Дюлаком. Боббі — єдиний, з ким він хоче поїхати; всі інші — так, звичайна підстраховка. Дай Бог не знадобиться — для стримування натовпу. Всі вони мають виїхати з інтервалом у п’ять хвилин.

— Дозвольте, я теж поїду, — заявляє Арні Грабовський. — Що скажете, босе?

Дейл розтуляє рот, щоб сказати, що хоче, аби Арні залишився тут, на місці, але бачить сповнений надії блиск у його карих очах. Навіть будучи під глибоким впливом стресу, він не може цього проігнорувати. Арні-полісмен надто часто залишається стояти на тротуарі під час параду.

Ще один парад, — думає Дейл.

— Знаєш що, Арні, — каже він. — Після того як обдзвониш усіх, можеш подзвонити Деббі. Якщо ти зможеш викликати її сюди, то приїдеш до «Еда».

Арнольд схвально киває, Дейл ледь не посміхається. Навіжений Угорець викличе Деббі до дев’ятої тридцять, навіть якщо йому доведеться тягти її сюди за волосся.