Розділ «Конор Костик ЕПІК»

— Ласкаво просимо! — не менше од нього зрадів BE. — Ця подорож буде просто фантастична. Ганьба, що ви не були з нами од самого початку. Це буде така пригода!

— Що ж, я й далі не згоден і вважаю, що це все може погано скінчитися. Але ви мої друзі, — стенув плечима Б’єрн.

— А ти мій брат, — додала Сігрид, звертаючись до BE.

— Бачу, ви обоє просто дивовижні, — сарказм у голосі BE був цілком добродушний. Б’єрн вочевидь подолав свою нехіть витрачати гроші, бо вдягнувся в казковий обладунок, а на перев’язях навколо його тіла висіли різноманітні торбинки, сумочки і пляшечки із зіллям. Проте найнезвичайнішою річчю на ньому був великий шолом із прожилками, немов мармурова куля: блідо-сірої барви, помережаний миготливими срібними і платиновими нитками.

— Що це за шолом? — запитав BE.

— У ньому можна дихати під водою. Я не мав часу навчитися плавати, — знічено пояснив Б’єрн.

— Добра ідея, — докинув Ерік. — Але сподіваймося, що він тобі не знадобиться. Ось, — і подав кожному з них скляну кульку.

Увесь цей час Свейн Рудобородий стояв збоку, спостерігаючи і слухаючи. Нарешті він підступив ближче, вбраний у своє розкішне бойове спорядження, точнісінько такий, яким бачили його на арені.

— Чи можу я мати честь приєднатися до вас у вашій пригоді?

— Звичайно. Це честь для нас усіх. У нас лишилась якраз одна кулька. Хіба не так, Еріку? — BE, здавалося, забув, що мета подорожі полягала в тому, щоб уникнути Центрального Комітету, він, мабуть, занадто перейнявся збудженою підготовкою до експедиції. Якби Ерік міг фізично копнути його ногою, то не стримався б, байдуже, заборонене насильство чи ні.

— Одна, — простяг він, адже було надто пізно приховувати цей факт.

— Чудово, — вклонився Свейн, беручи кульку.

Юрба вітала їх усіх, махаючи руками, поки вони йшли до трапа. А навколо вже вешталися менестрелі, виспівуючи перші рядки саги про подорож, і особливо зосереджували увагу на ведмеді, обдарованому мовою, вампірові і драконовбивцях — старому і молодих.

Раптом гамір на набережних заглушило гостре, пронизливе завивання. Сторож Інгеборг стояв на всіх чотирьох на вершечку трапа, настовбурчивши шерсть і вишкіривши зуби.

— Що це? — скрикнула Інгеборг, дивлячись на Попелю.

— Напасник! — закричав Ерік і скинув з Попелі рукавичку. Він стояв досить близько, щоб бачити у блідому світлі персня: то був чоловік, убраний від голови до ніг у чорний обладунок; оголивши меч, він стояв на трапі. — Він невидимий!

Спалахнуло червоне світло — містичний гном Отиніус жбурнув у повітря пил, що закрутився вихором і полинув до зайди.

— Онде він! — підбігли до борту моряки й воїни, показуючи на контури постаті, яку тепер уже можна було бачити.

Люто заревівши, чужинець повернувся й побіг, брутально розштовхуючи людей по дорозі. Наймані охоронці побігли за ним, але невдовзі відстали, коли той воїн пітьми забіг у вузькі завулки, що прилягали до набережних.

Коли всі заспокоїлись, юрба зібралася навколо корабля й радісно вигукувала прощальні побажання. Попеля кивнула головою капітанові Акуло, і той почав віддавати накази, корабель відчалив.