Розділ «Конор Костик ЕПІК»

— Я слуга Одунерока, бога пустелі, й завдяки йому опанував глибокі таємниці вогню й повітря.

— Доведи, — прямо наказав йому BE.

Гном пильно подивився на BE, сягнув рукою у свою торбину, дістав звідти згорнену барвисту тканину і тягнув її та тягнув, аж поки видима частина цієї тканини стала більшою за торбину, потім більшою і за самого гнома.

— Трюк чаклуна? Чи, може, Торба Вимірів? — шепотів BE.

Повністю витягши оздоблену витонченим візерунком тканину з торби, гном розстелив її на землі. Юрба, зацікавившись захопливими вигуками тих, хто стояв ближче, ринула вперед, щоб подивитися. Сівши на той розстелений килим, гном тихесенько заспівав, його обличчя свідчило про зосередженість. Килим мало-помалу почав відриватися од землі, юрба в захваті заплескала в долоні. Нарешті є на що подивитися!

— Беремо, — мовив BE. — Наступний!

— Сер Ворен, лицар Священного ордену Мова, слуга Його Величності короля Увена з Ньюгейвена.

Статурний воїн широко усміхнувся, хоча та усмішка майже ховалася в довгій бороді, що закривала його широкі й могутні груди. На спині в нього висів щит, а на поясі — різноманітна зброя і пляшечки із зіллям.

Ерік без вагань дав лицареві скляну молочно-білу кульку.

Перше ніж BE встиг викликати наступного в черзі, небо тягло хмарами, чайки злякано закигикали й розсипались у небесах. Юрба відсахнулася, набережними прогуркотіла велика чорна карета, тягли її два люті чорні огирі, несамовито крутячи очима. Блідий візник, вбраний в елегантну чорну ліврею, стримав коней поблизу столу.

Запала глибока тиша. Ніхто навіть не кашляв, боячись привернути до себе увагу. Потім почувся голос, холодний і моторошний, виповнений отруйним посвистуванням, а втім підступно гарний і переконливий.

— Я, граф Ілістивостич, вирушив би в цю подорож.

— Якщо цей вампір сяде на борт вашого судна, я й ногою на нього не ступлю, бо воно буде прокляте! — гукнув у відповідь сер Ворен, схопившись за руків’я меча.

Сидячи за столом, Ерік відчував страх і незрозумілу тривогу за своє життя, натомість BE відважно заговорив:

— А яку ми матимемо гарантію, що ти працюватимеш задля тієї самої мети, що й екіпаж, і не повбиваєш нас?

— Мої авгури стверджують, що серед скарбів, які ви шукаєте, є давня спадщина моєї родини. Пообіцяйте, що, знайшовши скарби, ви віддасте її мені. Тоді я присягну найдавнішими богами, що служитиму вам у цій подорожі й живитимусь тільки звіриною, яку сам приведу на борт.

То була така переконлива заява, що Ерік незчувся, як кивнув головою.

— Не слухайте його. Палубу цього корабля затопить кров, якщо це нечестиве створіння осквернить його бодай одним своїм кроком! — шаленів сер Ворен, проте позадкував, вочевидь боячись спровокувати графа.

— Ваші підстави заявляти про це? — запитав Ерік, його душа мало не розривалася навпіл.

— Вампір? Ти, напевне, жартуєш. Звичайно, ми беремо його, — підвівся BE. — Гаразд, графе. Ми згодні на ваші умови.