Розділ «Конор Костик ЕПІК»

— Що ви на це скажете? — запитала Глейд.

— Вони безсилі, — просто сказав Годмунд і обдарував комітет однією зі своїх рідкісних усмішок. — Свейн добре постарався.

— А от мені видається цікавим, — міркував Вольф уголос, розлігшись на бильцях, тож кінський хвіст висів за спинкою, — що тут вочевидь немає ніякого зв’язку між авторами цього скандального листка і «Остерфіордськими гравцями».

— Або принаймні вони хочуть, щоб ми так думали, — похмуро зауважив Рагнок.

— Ні. Це видається надто складним. Не думаю, що «Новий Левіафан» публічно паплюжив би їх, якби справді думав, що вони обстоюватимуть зміни, — Годмунд сплів свої покручені пальці, а потім випростав, і вони гучно хруснули. — Чи є ще якісь питання, чи ми можемо бодай один день присвятити власним справам?

— На жаль, є, — Свейн пустив навколо столу документи, передані йому невдовзі перед засіданням комітету. — Десь дві години тому оце розвісили в кожній ньюгейвенській таверні і в кожній бібліотеці нашої системи.

«Шукаєте слави і пригод? Тоді приєднуйтесь до мене, Попелі-драконовбивці, й вирушайте в подорож, яку барди оспівуватимуть протягом поколінь. Я набираю команду досвідчених моряків і суворих воїнів, могутніх чарівників і надійних цілителів. Я випливу з Ньюгейвенської гавані в день св. Юстина під час припливу. Подорож триватиме десь два місяці і, як я маю підстави сподіватися, буде найприбутковішою. Рівні частки всіх здобутих багатств розподілять між усіма, хто повернеться зі мною до Ньюгейвена, коли скінчиться подорож.

Попеля-драконовбивця».

— Дивно, — нараз утративши добрий гумор, Годмунд знову заговорив характерним для нього гострим тоном. — Як ти це розумієш, Свейне?

— Думаю, він, напевне, знайшов щось серед драконових скарбів, що й спонукало його вирушити в подорож, — відповів Свейн, намагаючись говорити зовсім нейтральним тоном і не виявити ані своєї зацікавленості, ані страху з приводу тієї подорожі. Адже цілком може бути, що хлопець працює над розгадкою Epicus Ultima і має якийсь важливий ключ.

— Зі вдачею людини, яка хоче стати бібліотекарем, мабуть, цілком узгоджується цікавість до таких різних речей, — глузливо усміхнувся Гальфдан, піймавши Свейнів погляд.

— Може, й ні, але мені це не подобається. Отакий заклик до всього світу взяти участь — річ нечувана. А те, що нове, — небезпечне. «Епік» — дивна гра, де є великі глибини, можливо, більші, ніж ми гадаємо. Не годиться бавитися з ним. Ми маємо систему, що працює, і хоча було б добре, якби ця подорож виявилася невинною, її слід вважати за джерело потенційної небезпеки, — говорив далі Годмунд, і кожен відчував його тривогу.

— Тож які ваші пропозиції? — Цікаво, тимчасом як Годмунда дедалі більше обіймала тривога, Рагнок немов відчував полегкість і вочевидь пожвавішав.

— Я маю одну ідею, — озвалася Бека, дивлячись на них з-під опущених на чоло сивих кіс.

— Кажи, — нетерпляче махнула рукою Глейд.

— А чому б Свейнові Рудобородому не зголоситися вирушити в цю подорож? Таким чином ми всякчас знатимемо про її мету.

— Слушна ідея, — кивнув головою Торкел.

— Отже, одна пропозиція є. Хто за неї? Всі. Тож хай буде так, — Глейд глянула на Свейна: — Тобі це подобається?

— Ще б пак! — почав кепкувати Гальфдан, зобразивши вузеньку посмішку на своєму широкому обличчі. — Адже буде ще більше ключів для розгадки Epicus Ultima!

— Я згоден стежити за подіями, пов’язаними з цією подорожжю, та інформувати комітет, — сказав Свейн, не звертаючи ніякої уваги на спробу Гальфдана поглузувати з нього. Зрештою, постанова, яку вони спонтанно ухвалили, цілком відповідала його бажанням: його неспокій перед початком засідання був зумовлений тим, що комітет міг би не погодитися з його участю в експедиції. Коли вже ніхто інший не дивився, Свейн підморгнув Гальфданові, задоволено спостерігаючи, як той спохмурнів у відповідь.