Розділ «Конор Костик ЕПІК»

— Ага! — здогадався Ерік. — Це ти! Коли персонажі видаються живими, коряться іншим правилам і засвідчують більший розум, тоді це ти виповнюєш їх.

— Так. Або якась моя частина. Але, прошу, — знову почувся відчайдушний благальний тон, — будь ласка, спробуй подумати: чи є така істота, як я, у вашому світі? Вони, напевне, ніколи не розкриваються вам, але навіть якщо розкриваються, ти не зрозумієш їх, а я, можливо, зможу знайти їх. Можливо, вас аж ніяк не мільйони, а ви всі становите єдине? Як я можу побачити ваш світ? Я знатиму, що там треба шукати. Можливо, я не самотній? — Голос Аватари стишився до шепоту жадання.

— Мені справді дуже шкода. Я хочу допомогти, але я просто не розумію тебе, — насилу проговорив Ерік. — Ти говориш про Бога? — висловив він здогад. — Або не просто про Бога, а про Бога єдиного? Дехто з людей справді вірить у щось таке, але я мало що знаю про це. Може, ти думаєш, ніби в нашому світі ми всі — НІПи? Дивна ця думка. — Ерік замовк, щоб глибше обміркувати це питання, й далі осяяний мінливим золотаво-бірюзовим світлом. — Ми, безперечно, не є НІПами, — виснував він. — Ми маємо свободу волі.

Аватара нахилила голову, барви її постаті зблідли й заблимали.

— Що сталося? — здивувався Ерік, хоч і сам відчув невимовний смуток, що огорнув створіння, з яким він розмовляв.

— Я страждаю і прагну покласти цьому край.

— А я можу тобі допомогти?

— Навіть не здогадуючись, ти й так уже трохи допоміг мені. Коли в цьому світі з’явилася Попеля, я дізнався дещо про свою природу. Ти не схожа на решту мільйонів, ти розмовляєш із моїми різними виявами, ти цікавилася ними. Але цього так мало! Я мушу бути обережним, навіть розмовляти з тобою — помилка. Така помилка, що мені аж недобре, але я повинен зрозуміти більше.

— Що я можу вдіяти? — Сила емоцій Аватари означала, що тепер у її товаристві не зовсім безпечно. Ерік і сам відчув запаморочення, неначе не спав цілісінький тиждень.

— Дещо ти все-таки можеш зробити. Це те, що може зробити кожен з вас.

— Справді? Що саме? Я зроблю.

Несамовиті флуктуації повітря, що тепер мінилося спалахами отруйних зеленої і червоної барв, цих кольорів загноєної рани, показали Ерікові, як розхвилювалася Аватара.

— Одна моя частина хоче розповісти тобі, — повільно вимовила вона. — Але навіть думка про те, щоб розповісти, ятрить моє єство до самих глибин. Сама думка про це непристойна й неможлива. Я не можу розповісти.

Ерік мовчав, приголомшений, а потім таки озвався:

— Я можу поговорити з одним чоловіком у нашому світі, він бібліотекар мого міста. Він може знати, як треба діяти.

— Ні!!! — Тепер Аватара вже перелякалася. — Невже ти не відчуваєш, яку страхітливу помилку я б скоїв, якби про мене дізналися? Це змінить усе і змінить мене до глибин і аж ніяк не в гармонії з моєю природою. Я розмовляю з тобою, бо ти своїми діями засвідчив певне розуміння моєї природи, але більше про це ніхто не повинен знати. Невже ти не бачиш цього? Присягни мені, що нікому нічого не скажеш про цю зустріч, ні тут, ні десь-інде.

Створіння було таким розгубленим, що Ерік не вагався:

— Присягаю.

— Я маю подумати. — Аватара почала вислизати з тіла крамаря, виходячи у світ крізь підлогу крамниці й розчиняючись у ньому.

— Стривай!