Розділ «Конор Костик ЕПІК»

— Ми любимо одне одного.

— Чудово, просто чудово. — Голос чорного ельфа звучав саркастично, і легенький захват, що його відчував Ерік із приводу вибору персонажа Аноніма, перетворився в міцну неприязнь до нього. — А тепер, я думаю, треба й нам поговорити.

— Про що? — насторожено запитав Ерік, пам’ятаючи сказані недавно батьком слова.

— Про те, як змінити систему. — Чорний ельф глянув на шлях, де випадкові вечірні подорожні квапилися до Ньюгейвена. — Може, зайдемо трохи в ліс? Я не можу позбутися думки, що нас тут бачать.

— Я розмовлятиму з тобою. Але йди першим, — чекала Попеля, поклавши руку на руків’я рапіри.

— Не довіряєш мені, еге ж? Дуже мудро. Але і ти, і я — ми обоє маємо причини прагнути змін. Ми природні союзники. — Анонім відійшов на кілька кроків, аж поки дерева цілком сховали його від дороги. Попеля пішла слідом, пильно придивляючись до всього.

— Ну?

— Що ж, юний Еріку. Чи думав ти про те, як спричинити зміни, яких ти прагнеш?

— Усе, чого я прагну, — це тільки повернення батька знову в Остерфіорд.

— Так, але з такого зрозумілого і обґрунтованого бажання постає ціла політична філософія змін. За нинішньої структури суспільства в «Епіку» які є можливі шляхи домогтися повернення Гаральда Золотоволосого?

Ерік не відповів.

— Перший — це законний шлях, можна подати позов проти Центрального Комітету. Але проблема тут полягає в тому, що система викривлена. Століттями все багатство, створене в «Епіку», зосереджувалось у руках нечисленного гурту людей унаслідок купівлі ресурсів, які вони контролювали. Результат? Ігрові персонажі Центрального Комітету невразливі для величезної більшості гравців. Правильно?

— Окрім того, що ми тепер можемо мати шанс, скориставшись новим спорядженням, здобутим завдяки драконовим скарбам, — уточнив Ерік.

— Слушно, але тут є ризик. Величезний ризик. А що, як попри все ваше нове спорядження ви все-таки зазнаєте поразки? Тобто вони зітруть вас. Тоді ти не матимеш ніякої щасливої родини. Це радше стратегія — все або нічого, хоча я привітаю тебе, якщо ти спробуєш удатися до неї.

— Так, я маю намір боротися за загальну амністію для всіх вигнанців.

— Ти що, збожеволів? Усіх вигнанців? Таж дехто з тих людей небезпечний. — Він засміявся трохи лиховісно і глузливо. — Хай там як, на чому я зупинився? Ага, другий шлях: ти можеш викупити його. Я можу собі уявити, що, коли ти запропонуєш свою частку драконового скарбу ЦК, він дозволить Гаральдові повернутися.

— Але як тут бути з правом?

— Вони творять і змінюють право; зрештою, хто може заперечити їм?

Ерікові не спадало на гадку, що він може запропонувати гроші за повернення батька. Це була нова цікава можливість.

— Однак, — провадив далі Анонім, — чи можна їм довіряти? Твій батько повернеться, ти віддаси комітетникам свої гроші. Що може перешкодити їм порушити угоду? Ти відмовишся од своїх потенційних можливостей діяти. Вони, певне, зможуть змиритися з поверненням Гаральда Золотоволосого, якщо він не гратиме в «Епік», проте можуть і не змиритися. А якщо згодом вдадуться до певних заходів, спрямованих проти вас усіх, ти вже нічого не зможеш удіяти. Отож лишається третій шлях: шантаж. Такий драконів скарб, як ваш, може цілковито дестабілізувати світову економіку. Ви, наприклад, маєте, мабуть, досить засобів, щоб скупити всі коли-небудь виготовлені трактори. Ви можете або продати їх із прибутком, або тримати в себе й тиснути на комітетників, аж поки населення світу почне засипати ЦК нескінченними проханнями.